Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 394/1155/14-ц
провадження № 61-38828св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року у складі судді Запорожець О. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Мурашка С. І., Черненко В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 02 вересня 2000 року по 20 жовтня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Фактичне припинення шлюбних відносин відбулося у грудні 2013 року і з цього часу сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть. За період шлюбу ними набуте нерухоме майно - будівлю магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1, яке оформлено на ОСОБА_2 . Згоди на поділ вказаного нерухомого майна сторони не дійшли. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив поділити спільне майно подружжя, виділивши у власність кожному з них по 1/2 частині об`єкта нерухомого майна - будівлі магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 2002 року вона зареєстрована як фізична особа - підприємець. У 2004 році вона придбала за 30 000 грн для здійснення підприємницької діяльності недобудоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, яке протягом 2004-2008 років за кошти приватного підприємця ОСОБА_3 (її дочки) було перебудоване і облаштоване під торговельні зали. Підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поділ будівлі магазину по АДРЕСА_1 відсутні у зв`язку з тим, що ця будівля є її особистою приватною власністю як фізичної особи - підприємця. В період їх спільного проживання ОСОБА_1 фактично не вкладав коштів у бюджет сім`ї, його доходи були мінімальними, тривалий час він не працював, а всі роки подружнього життя сім`ю фактично утримувала вона. В період шлюбу ними набуте нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2, який придбано за доходи від її підприємницької діяльності, тому вона просила відступити від рівності часток подружжя при поділі майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила:
- визнати за нею право власності на 9/10 частин будинку АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частину вказаного будинку;
- зі спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, виділити їй у власність: холодильник LG вартістю 15 000 грн; духову шафу вартістю 6 500 грн; блендер зі скляною чашкою вартістю 675 грн; витяжку кухонну вартістю 1 800 грн; бойлер (водонагрівач) вартістю 4 200 грн; хлібопічку вартістю 650 грн; пральну машину "Рейнфорд" вартістю 4 000 грн; жалюзі на сім вікон вартістю 1 500 грн; дерев`яне ліжко вартістю 3 200 грн; матрац вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн;
- виділити у власність ОСОБА_1 зі спільного майна подружжя: кухню вбудовану вартістю 24 000 грн, поверхню індукційну вартістю 2 500 грн, кавоварку вартістю 350 грн, гриль вартістю 275 грн, душову кабіну вартістю 2 500 грн, телевізор Самсунг вартістю 1 800 грн, комп`ютер вартістю 3 900 грн, мікрохвильову піч вартістю 1 500 грн, люстру на п`ять плафонів вартістю 700 грн, люстру круглу вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн.
Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2014 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1, об`єднано їх в одне провадження.
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. В порядку розподілу спільного майна подружжя: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівлі магазину міні-маркет "Центральний", який розташований по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівлі магазину міні-маркет "Центральний", який розташований по АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. В порядку розподілу спільного майна подружжя: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 . Зі спільного майна подружжя виділено ОСОБА_2 у власність: холодильник "LG" вартістю 15 000 грн; духову шафу вартістю 6 500 грн; блендер зі скляною чашкою вартістю 675 грн; витяжку кухонну вартістю 1 800 грн; бойлер (водонагрівач) вартістю 4 200 грн; хлібопічку, вартістю 650 грн; пральну машину "Рейнфорд" вартістю 4 000 грн; жалюзі на сім вікон вартістю 1 500 грн; дерев`яне ліжко вартістю 3 200 грн; матрац вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн. Зі спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 у власність: кухню вбудовану вартістю 24 000 грн; поверхню індукційну вартістю 2 500 грн; кавоварку вартістю 350 грн; гриль вартістю 275 грн; душову кабіну вартістю 2 500 грн; телевізор "Самсунг" вартістю 1 800 грн; комп`ютер вартістю 3 900 грн; мікрохвильову піч вартістю 1 500 грн; люстру на п`ять плафонів вартістю 700 грн; люстру круглу вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн. В решті зустрічних позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 3 890,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 480 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 843,20 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених при проведенні судово-товарознавчої експертизи.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що придбання майна в період шлюбу і реєстрація цього майна лише на одного з подружжя, не позбавляє права власності на це майно іншого з подружжя, оскільки діє презумпція спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу. Оформлення договорів купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості відбувалося відповідно до положень статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), вони вчинялися в інтересах сім`ї. Спірна будівля магазину була придбана ОСОБА_2 як фізичною особою, а використання отриманих у кредит коштів для облаштування об`єктів нерухомості нею не доведено. Між сторонами немає спору про поділ іншого майна (меблів, побутових приладів, техніки).
Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.
Останньою постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року в частині поділу будівлі магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_2 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що магазин міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1 придбано та відремонтовано за спільні кошти подружжя - сторін у справі, тому він є їх спільною власністю. Встановивши, що на спірне майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов обґрунтованого висновку про його поділ між сторонами відповідно до заявлених вимог та положень статей 60, 70-71 СК України. Факт придбання житлового будинку по АДРЕСА_2 в період шлюбу та за спільні кошти подружжя сторонами не заперечується. Зазначивши, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо можливості поділу такого майна. Відступити від засади рівності часток при вирішенні спору про поділ майна суд може у випадках, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, зокрема за обставин, що мають істотне значення, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, однак відповідач не надала належних та допустимих доказів такої поведінки позивача. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2018 року в частині поділу будівлі магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_2, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не дали належної оцінки тим обставинам, що за час шлюбу кожною із сторін в банківських установах одержувалися кредити, частини з яких залишилися неповернутими. Після розірвання шлюбу вона самостійно виконувала боргові зобов`язання. Заявляючи вимогу про визнання за нею права власності на 9/10 частин житлового будинку АДРЕСА_2, вона просила відступити від засад рівності часток подружжя, оскільки мала намір самостійно погасити заборгованість за кредитами. Крім магазину, домоволодіння, побутових приладів, техніки і меблів, спільним майном подружжя були також: причіп марки П3.5, 1999 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіль марки MitsubishiPajero Sport3.0 ЗНГ, 2004 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; причіп марки ПР Дністер 2-5Г, 2010 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль марки ВАЗ 21134, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_4 . 26-27 вересня 2014 року ОСОБА_1 самостійно відчужив на користь інших осіб причіп марки ПР Дністер 2-5Г та автомобіль марки ВАЗ 21134, однак ці обставини суди не врахували і дійшли помилкових висновків про поділ житлового будинку, виходячи із засад рівності часток подружжя. Крім того, суди неправильно встановили джерела походження коштів на придбання та будівництво магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1, безпідставно віднесли це майно до спільної сумісної власності подружжя та помилково здійснили його поділ між сторонами.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.
21 вересня 2018 року справа № 394/1155/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу між сторонами побутових приладів, техніки і меблів в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 02 вересня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2014 року.
Під час перебування у шлюбі сторонами набуто нерухоме майно - будівлю магазину міні-маркет "Центральний" по АДРЕСА_1 та житловий будинок по АДРЕСА_2 в цьому ж населеному пункті.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.
За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.