Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 712/21433/12
провадження № 61-10077св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідачі: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород",
особа, яка подала апеляційну скаргу,- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" (далі - КП "БТ) про визнання права власності на підвальні приміщення.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У його користуванні тривалий час перебувають підвальні приміщення цього багатоквартирного будинку, загальною площею 300,30 кв. м. Власники інших квартир будинку не заперечують проти визнання за ним права власності на ці підвальні приміщення.
Посилаючись на частину другу статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", просив суд визнати за ним право власності на підвальні приміщення в будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 грудня 2012 року позов задоволено.
Рішення мотивоване тим, що обставини справи визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Визнання права власності на підвальні приміщення, які позивач використовує тривалий час, не порушує права третіх осіб, інші співвласники будинку не заперечують проти визнання за ОСОБА_1 права власності на ці приміщення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2017 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 грудня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Проведено розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що до участі у справі не залучені як відповідачі особи, які є співвласниками підвальних приміщень багатоквартирного будинку, тобто не залучені усі власники багатоквартирного будинку. Суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернуся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано справу.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року виправлено описку в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2018 року про відкриття провадження у справі.
У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що постанова суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції безпідставно виходив з того, що підвальні приміщення знаходяться у користуванні всіх мешканців будинку та є спільною сумісною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку.
Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно визначив коло відповідачів, на підставі чого скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що суд першої інстанції при вирішенні спору, брав до уваги заяви мешканців будинку, які проживали у цьому будинку на час вирішення спору.
Власником майна, на яке позивач просить визнати право власності, є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, який визнав та не заперечував проти позовних вимог. Суд не звернув уваги, що згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, підвальні приміщення у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 перебували у власності територіальної громади.
Суд апеляційної інстанції помилково посилався на рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у якому надано тлумачення пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" щодо порядку використання співвласниками багатоквартирних будинків допоміжних приміщень.
Суд апеляційної інстанції не встановив цільового призначення та характер спірних підвальних приміщень, площею 300,3 кв. м, тому безпідставно кваліфікував такі приміщення як допоміжні приміщення будинку.
Касаційна скарга ОСОБА_3 обгунтована тим, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції у 2012 року він не був власником підвальних приміщень, загальною площею 300,30 кв. м у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2. Право власності на спірні приміщення він набув у 2016 році. На сьогодні він є єдиним власником підвальних приміщень, є загальною площею 300,30 кв. м у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .
Суд апеляційної інстанції на час ухвалення судового рішення у грудні 2017 року не встановив дійсного власника спірного майна. Висновки суду апеляційної інстанції порушують права власника спірного майна - ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції відкрив провадження у справі через 4 роки і 6 місяців з дня ухвалення рішення суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надійшли.
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.4-6).
У багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 наявні підвальні приміщення, загальна площа яких становить 300,30 кв. м (т. 1, а. с. 7-9).
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та КП "БТІ м. Ужгород про визнання права власності на підвальні приміщення загальною площею 300,30 кв. м у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.