У Х В А Л А
25 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 307/3957/14-ц
Провадження № 14-43цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Територіальне виробниче підприємство "Техбуд-Сервіс", про визнання права власності на нерухоме майно та виділення частки із майна в натурі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи тим, що вона з ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі та за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , проте оформили це договором дарування на ім`я останнього. В подальшому вони за спільні кошти та спільними зусиллями перебудували цей будинок, у результаті чого майно істотно збільшилося у вартості.
Посилаючись на те, що 15 квітня 2013 року вони розлучилися і відповідач відмовляється добровільно поділити спільно нажите майно, позивач просила визнати зазначений вище будинок спільною сумісною власністю, виділити сторонам по 1/2 частині цього будинку в натурі.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що жодних доказів того, які саме ремонтні роботи проводилися в спірному будинку після укладення договору дарування не надано. Разом з тим, у разі збільшення вартості будинку за рахунок ремонту та поліпшення допоміжних приміщень, така участь дає право заявляти вимоги не про визнання права власності, а про відшкодування витрат на будівництво.
Окрім того, сторони в судовому засіданні не заперечували факт проведення у спірному будинку ремонту та добудови, однак така добудова проводилася самочинно без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт і на даний час реконструйований будинок ще не введено в експлуатацію та не зареєстровано.
В ході судового розгляду було встановлено, що Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області ОСОБА_2, відповідно до постанови №128/1007 від 19 травня 2015 року, було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.96 КУпАП, за здійснення добудови в 2008 році до житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, без правовстановлюючих документів, а саме без будівельного паспорту та дозволу на право виконання будівельних робіт.
У вересні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, в якій він просить судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок спільних затрат подружжя вартість спірного домоволодіння істотно збільшилась, отже є підстави для віднесення цього майна до спільної сумісної власності подружжя та його поділу між сторонами.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 7 Перехідний положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 04 березня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, щодо можливості визнання за подружжям права спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва із визначенням часток кожного з подружжя, а також його поділу, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України, СК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
У постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком у відповідності до юридичного статусу, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволив Верховному Суду України дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.