Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 756/2977/18
провадження № 61-23190св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року у складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визначити місце проживання його неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з ним, за адресою: АДРЕСА_1, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що він із ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних стосунках. Від сумісного проживання вони мають дітей: дочку ОСОБА_4, яка є повнолітньою, а також сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить на праві приватної власності йому та дочці ОСОБА_4 . До 2010 року він з відповідачкою та дітьми проживали в квартирі за вказаною адресою. В подальшому ОСОБА_2 обрала інше постійне місце проживання та періодично відвідувала квартиру, в якій вони раніше проживали разом. Протягом усього часу він матеріально забезпечував сина, дбав про його розвиток та виховання. Мати не цікавилась життям дитини та не виконувала обов`язки щодо матеріального утримання сина. Вона уклала багато кредитних договорів з банківськими установами й порушувала договірні зобов`язання, внаслідок чого на вказану адресу надходили та продовжують надходити вимоги кредиторів про повернення боргів. 29 грудня 2017 року ОСОБА_2 забрала сина до себе на різдвяні свята та після закінчення канікул дитину не повернула. 10 січня 2018 року він звернувся до навчального закладу "Ластівка", який відвідував ОСОБА_3, де йому повідомили, що мати забрала документи та дитина більше не навчається у цій школі-садочку. ОСОБА_2 не повідомила його про місце перебування сина й він був змушений з даного приводу звернутися до поліції. На даний час він позбавлений можливості бачитись з дитиною та не може дійти згоди із ОСОБА_2 про місце проживання сина, через що він змушений звертатися до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ружинський районний суд Житомирської області рішенням від 21 червня 2019 року позов задовольнив. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має власне житло в місті Києві, де і зареєстрований малолітній ОСОБА_3, працевлаштований та отримує заробітну платню, не має шкідливих звичок, освіта середня спеціальна, має позитивну характеристику, раніше не судимий, не має фінансових зобов`язань перед третіми особами. Позивач з народження дбав і дбає про сина, саме тому він може забезпечити належні умови для виховання сина та його розвитку. Також суд, враховуючи особливу прихильність ОСОБА_3 до батька, який постійно турбується про сина, приїздить до нього, спілкуючись лише в межах школи, так як відповідачка не дозволяє йому їздити до батька, з яким також проживає дочка сторін, дійшов висновку про необхідність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 за постійним місцем проживання батька. Крім того, суд виходив з того, що встановлення саме такого порядку проживання дитини призведе до налагодження стосунків між сином та батьком.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Житомирський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2019 року рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року залишив без змін.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, встановивши наявність належних матеріально-побутових умов проживання як у матері, так і у батька, а також самовільні, без погодження з позивачем дії ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, визначення місця проживання малолітнього сина сторін разом з ОСОБА_1 відповідатиме найкращим інтересам дитини, яка матиме можливість проживати разом з рідними йому людьми - татом та сестрою. На переконання суду, позивач має можливість та бажає забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку сина.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанцій відкрив провадження в справі з порушенням правил підсудності та ухвалив упереджене та незаконне рішення, яке безпідставно залишене в силі апеляційним судом. Судами попередніх інстанцій не враховано того, що позивач не в повній мірі матеріально забезпечував сім`ю та дітей, у зв`язку з чим вона змушена була неофіційно працювати та укладати кредитні договори, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише після того як вона стала нагадувати йому про обов`язки щодо утримання дитини. Ґрунтуючись виключно на поясненнях позивача місцевий суд помилково зазначив, що вона "не проживала та не спілкувалася з дитиною близько 7-8-ми років, а батько купував їй одяг, шкільне приладдя, поповнював мобільний телефон та оплачував шкільні обіди, дитина стала заручником неприязних стосунків між батьками, на її свідомість здійснюється постійній вплив, який став причиною негативного ставлення до батька". Помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що вона чинить перешкоди у спілкуванні сина з батьком, а також щодо нестабільного її доходу, оскільки при розгляді справи не враховано наявності у неї на праві власності земельних паїв на території Ружинського району Житомирської області. Крім того, суди безпідставно не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування, згідно з яким доречно визначити місце проживання дитини разом з нею. Задовольняючи позов суди захистили інтереси позивача, а не законні інтереси дитини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 січня 2020 року справа № 756/2977/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження від 17 січня 2018 року серія НОМЕР_1, виданим повторно Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також мають спільну доньку ОСОБА_4, яка є повнолітньою, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 також зареєстрований за вказаною адресою.
Власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 26 липня 2005 року, виданим Комунальним підприємством "Управління житлового господарства" Оболонського району міста Києва.
З акта обстеження житлово-побутових умов, складений комісією Служби у справах дітей Оболонської державної у місті Києві районної адміністрації від 16 лютого 2018 року, встановлено, що в квартирі АДРЕСА_2 в сім`ї батька ОСОБА_1 створені всі умови для його всебічного та гармонійного розвитку. Батько повідомив, що мати разом з молодшим сином ОСОБА_3, залишила помешкання майже 3 місяці до його звернення в службу для підготовки висновку про визначення місця проживання дитини. До цього хлопчик проживав з батьком та сестрою. Мати протягом 7-8 років з родиною не проживала. За вказаною адресою зареєстровані і проживають: ОСОБА_1, його дочка ОСОБА_4, зареєстрований ОСОБА_3
ОСОБА_1 працює виконробом в Приватному підприємстві "НБК "Сантехмонтаж", характеризується як працелюбний та відповідальний співробітник, доброзичливий та ввічливий колега, користується повагою та авторитетом у співробітників, що підтверджується дослідженою судами характеристикою вказаного підприємства.
Під час розгляду справи також встановлено, що малолітній син сторін навчався в школі-дитячому садку "Ластівка" Оболонського району міста Києва з 1 по 3 клас. Наказом від 12 січня 2018 року його відраховано з даного навчального закладу.
З повідомлення Оболонського УП ГУ НП в місті Києві від 08 лютого 2018 року встановлено, що позивач звертався до поліції з приводу розшуку ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3
16 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклала шлюб зі ОСОБА_8 у зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим виконавчим комітетом Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.
В процесі розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3, разом з матір`ю та її чоловіком ОСОБА_8, які проживають у вказаному житловому приміщенні на умовах договору найму.
05 грудня 2018 року комісією Служби у справах дітей виконавчого комітету Фастівської міської ради складений акт обстеження умов проживання за вищезазначеною адресою: АДРЕСА_3, згідно з яким умови проживання задовільні, в приміщенні чисто, прибрано. Для дитини є окреме спальне місце, наявна постільна білизна, продукти харчування. Малолітній ОСОБА_3 забезпечений сезонним одягом, взуттям, є письмовий стіл, комп`ютер, відсутнє шкільне приладдя, іграшки, наявний спортивний інвентар, м`яч, рукавиці для боксу. Є собака, за якою дитина доглядає.
Згідно із записом в трудовій книжці ОСОБА_2 на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій працювала касиром в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Голден Групп".
ОСОБА_3 з 15 січня 2018 року навчається в 4-Б класі Фастівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-ІІІ ступенів № 10 - гімназія".
Згідно з характеристикою, наданою вищезазначеним навчальним закладом, ОСОБА_3 засвоює навчальний матеріал на середньому та низькому рівнях. Хлопчик повільно читає, прочитаний текст не завжди розуміє. Має незначний словниковий запас. Записи в зошиті робить неакуратно, допускає багато помилок, закреслює. Не завжди виконує домашні завдання, любить малювати, уроки трудового навчання, фізкультуру. У спілкуванні з однокласниками дружелюбний, подільчивий, готовий допомогти товаришам. За характером ОСОБА_3 спокійний, скромний, сором`язливий, доброзичливий. Приймає участь в житті класу. До доручень ставиться відповідально. Батьки не приділяють належної уваги вихованню сина.
У висновку від 11 квітня 2019 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради зазначив про доцільність визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.
Під час розгляду справи місцевий суд заслуховував думку ОСОБА_3, який повідомив, що бажає проживати разом з татом та мамою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.