Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 638/6549/17
провадження № 61-5537св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2018 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Бровченко І. О., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 25 червня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого він передав їй у позику 20 000,00 дол. США, що підтверджується складеною розпискою.
Істотною умовою договори позики сторони визначили цільове призначення позики: придбання нерухомості за адресою:
АДРЕСА_1
Однак, у порушення вимог закону та положень укладеного договору позики, покупцем за договором купівлі-продажу квартири від 26 червня 2012 року є батько позичальника - ОСОБА_3, який на дату укладення оспорюваного правочину не мав грошових коштів для придбання зазначеного нерухомого майна.
Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2, фактично придбана ОСОБА_2 за рахунок коштів одержаних нею за договором позики від 25 червня 2012 року, а тому зазначення у договорі купівлі-продажу її покупцем ОСОБА_3, спрямоване на унеможливлення стягнення заборгованості за договором позики від 25 червня 2012 року з позичальника за рахунок придбаного майна, просив визнати договір купівлі-продажу квартири
від 26 червня 2012 року удаваним правочином в частині покупця, та визнати покупцем зазначеної квартири ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимим доказами, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, волевиявлення покупця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, а оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені, зокрема на придбання ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справі, зокрема не встановив дійсні наміри учасників оспорюваного правочину, не перевірив, чи мав ОСОБА_3 фінансову можливість придбати нерухоме майно за ціною 311 708,00 грн, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день укладення договору 39 000,00 доларів США, обмежившись формальними висновками про те, що позивач не надав доказів на підтвердження позовних вимог. Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначені недоліки не усунув, обмежившись посиланням на те, що у пункті 10 договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2012 року сторони підтвердили те, що вказаний договір не приховує інший правочин та відповідає дійсним намірам сторін щодо настання передбачених ним юридичних наслідків. Суд не звернув увагу на його доводи про відсутність у ОСОБА_3 фінансової можливості вчинити оспорюваний правочин, натомість ОСОБА_2, отримавши від нього грошові кошти за договором позики на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , мала намір та можливість укласти договір купівлі-продажу квартири. Висновки апеляційного суду про те, що навіть за відсутності особистих коштів ОСОБА_3 міг здійснити оплату придбаного договором купівлі-продажу майна за рахунок запозичених або отриманих ним у дар грошових коштів, грунтуються на припущеннях.
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що25 червня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір позики, що підтверджується складеною розпискою, за умовами якого позикодавець передав у позику позичальнику 20 000,00 дол. США, які вона зобов`язалася повернути протягом двох років з дати складення розписки.
26 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (батько
ОСОБА_2 ) укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яновою О. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1171, за умовами якого покупець набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .