Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 387/554/18
провадження № 61-4716св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Згода",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" - Булахова Віктора Дмитровича на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня
2018 року у складі судді Цоток В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Дьомича Л. М., Єгорової С. М., Мурашко С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" (далі - ТОВ "Згода", товариство) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі державного акта
від 27 березня 2002 року він є власником земельної ділянки загальною площею 5,0055 га, розташованої на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 11 липня 2007 року між ним та ТОВ "Згода" укладений договір оренди землі строком на 10 років. Оскільки він мав намір самостійно обробляти земельну ділянку та не мав наміру продовжувати договір оренди після його закінчення, він звернувся до відповідача із заявою про звільнення земельної ділянки у строк до 18 листопада 2018 року. Однак йому стало відомо про існування додаткової угоди від 17 травня 2017 року, зареєстрованої державним реєстратором 24 липня 2017 року, якою дію договору оренди землі від 11 липня 2007 року продовжено на новий строк до 17 листопада 2028 року.
Посилаючись на те, що він додаткову угоду не підписував, згоду на внесення змін до договору оренди землі не надавав та не передавав нікому права на підписання такої додаткової угоди, позивач просив визнати недійсною додаткову угоду
від 17 травня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, укладену між ним та ТОВ "Згода".
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області
від 30 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня
2007 року, укладену 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода", право оренди на підставі якої зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 липня 2017 року за № 21527423. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року встановлено, що підпис у графі "орендодавець" у примірнику додаткової угоди від 17 травня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода" виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Оскільки додаткова угода не підписана орендодавцем та не відповідає його внутрішній волі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Згода" залишено без задоволення, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня
2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ "Згода" - Булахова В. Д., у якій заявник просив скасувати рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня
2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого
2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суди не надали належної правової оцінки висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року, зокрема не врахували, що експертиза проведена з порушенням порядку дослідження об`єктів (за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка), за формою документа (накладні, відомості), за його змістом та цільовим призначенням), та не звернули уваги на порушення експертом методики проведення почеркознавчої експертизи, що викликає сумніви у її правильності, а отже він є недопустимим доказом, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні його клопотання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи.
Відзив на касаційну скаргу подано не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 04 квітня
2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 27 березня 2002 року серії І -КР № 005652 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,0055 га, розташованої на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
11 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода" укладений договір оренди землі, строком на 10 років, який 18 листопада 2008 року зареєстрований у Добровеличківському РВ КРФ ДП "Центр ДЗК".
17 травня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, якою змінено строк дії договору оренди до 17 листопада 2028 року, та розмір орендної плати до
6 425,20 грн.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 червня 2018 року № 127735030, право оренди за додатковою угодою зареєстровано 17 липня 2017 року.
30 серпня 2017 року позивач направив на адресу ТОВ "Згода" повідомлення про відсутність у нього наміру продовжувати дію договору оренди землі на новий строк та про обов`язок орендаря звільнити земельну ділянку.
Висновком експерта від 11 жовтня 2018 року № 1.1-335/18 встановлено, що підпис у графі "орендодавець" у примірнику додаткової угоди від 17 травня
2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ТОВ "Згода" - Булахова В. Д. не підлягає задоволенню з таких підстав.