Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 199/2726/16-ц
провадження № 61-20165св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 127 554,19 дол. США на строк до 22 листопада
2027 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за зазначеним кредитним договором 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести відповідальність перед банком солідарно з ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 листопада 2007 року.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, розмір якої на 29 лютого 2016 року становить 214 979,52 дол. США, з яких: 103 139,96 дол. США - заборгованість за кредитом, 35 847,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 239,10 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 69 753,43 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути вказану заборгованість з відповідачів у солідарному порядку.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання поруки припиненою.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором поруки
від 21 листопада 2007 року він як поручитель зобов`язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів та інших платежів, відшкодування збитків.
ОСОБА_2 звертав увагу на те, що останній платіж позичальник здійснив 26 вересня 2008 року. При цьому порука діяла протягом п`яти років від дня настання нового строку виконання основного зобов`язання у повному обсязі, тобто з 31 грудня 2008 року до 30 грудня 2013 року, з урахуванням пункту 7.1.2 кредитного договору.
Посилаючись на те що, звернувшись до поручителя у квітні 2016 року, банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, ОСОБА_2 просив визнати поруку за договором від 21 листопада
2007 року, укладеним між ним і АТ КБ "ПриватБанк", припиненою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 29 травня 2017 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано поруку за договором від 21 листопада 2007 року, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2, якою забезпечено виконання кредитного договору від 21 листопада 2007 року, укладеного
між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1, припиненою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, а отже, попри обґрунтованість позовних вимог, у їх задоволенні слід відмовити, оскільки відповідач заявив про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог банку.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив шестимісячний строк, передбачений для звернення з вимогами до поручителя, а отже, порука ОСОБА_2 є припиненою на підстав і частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ"ПриватБанк" задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня
2017 року скасовано.
Позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2007 року у розмірі 110 905,73 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 103 139,96 дол. США та заборгованість за процентами за користування кредитом - 7 765,77 дол. США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що з наданого банком розрахунку заборгованості відомо, що останнє погашення позичальником заборгованості в рахунок сплати пені було здійснено 25 квітня 2013 року, з позовом банк звернувся до суду 14 квітня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, що суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому його висновок про пропуск позивачем за первісним позовом позовної давності спростовується наданими банком доказами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, апеляційний суд виходив із того, що в пункті 12 зазначеного вище договору поруки визначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання строку повернення кредиту. Оскільки останній платіж на погашення заборгованості за кредитом було здійснено позичальником 25 квітня 2013 року, 13 березня 2016 року банк надіслав на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_1 повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором та вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, а 14 квітня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із цим позовом, тому банком не пропустив строк позовної давності щодо звернення з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_2, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 02 та 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Узагальнені доводи касаційних скарг
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог АТ КБ "ПриватБанк" для апеляційного суду було лише те, що строк позовної давності переривався сплатою 25 квітня 2013 року позичальником пені за прострочення виконання зобов`язання. Разом з тим матеріали справи не місять доказів такої слати саме ОСОБА_1, при цьому повний розрахунок заборгованості було надано банком лише в суді апеляційної інстанції.
Крім того, на думку особи, що подала касаційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 905,73 дол. США, у тому числі заборгованість за кредитом - 103 139,96 дол. США та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 7 765,77 дол. США, проте за умовами кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, позичальник отримав кредит у розмірі 99 428,60 дол. США. Представник позивача за первісним позовом не зміг пояснити ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції підстави для збільшення тіла кредиту, при цьому позичальник сплатив на виконання своїх зобов`язань майже 9 000,00 дол. США.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у пункті 7.1.2 зазначеного вище кредитного договору сторони погодили, що строком повернення кредиту є останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати кредиту на 120 календарних днів. Останній платіж у розмірі 996,30 дол. США сплачений позичальником 26 вересня 2008 року. Оскільки в наступні 120 календарних днів погашення кредитної заборгованості
не здійснювалось, то з урахуванням зазначеного пункту кредитного договору новим строком повернення кредиту у повному обсязі є 31 грудня 2008 року. Звернувшись до суду у квітні 2016 року, навіть з урахуванням вимоги, направленої поручителю у березні 2016 року, банк пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Зазначеним обставинам суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для припинення поруки.
Доводи інших учасників справи
У січні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, оскілки апеляційний суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука ОСОБА_2 не припинена.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3
до Верховного Суду не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк"
та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 99 248,60 дол. США строком до 21 листопада 2027 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором 21 листопада 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести відповідальність перед банком солідарно з ОСОБА_1 .
У пункті 11 вказаного договору поруки визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.
Позичальник ОСОБА_1 допустив неналежне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, порушивши графік погашення кредиту і сплати процентів.
Із матеріалів справи відомо, що останній платіж на погашення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та умов договору було здійснено позичальником 26 вересня 2008 року.
25 квітня 2013 року сплачено пеню за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 0,49 дол. США. Позичальник внесення зазначених коштів до каси банку заперечує.
З наданого банком розрахунку встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" на 29 лютого 2016 року становить 214 979,52 дол. США, у тому числі 103 139,96 дол. США - заборгованість за кредитом, 35 847,03 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 239,10 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 69 753,43 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Відповідно до пункту 6 договору поруки 13 березня 2016 року банк надіслав на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_1 повідомлення із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором та вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". У частині другій розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.