ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №826/9960/17
адміністративне провадження №К/9901/17911/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2017 року №0017971404,
УСТАНОВИВ:
ТОВ "Крамар Рісайклінг" (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2017 року №0017971404.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 31 березня 2017 року №131/26-15-14-04-04/32068819 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено податкове повідомлення-рішення, яким збільшено податкові зобов`язання за платежем з податку на додану вартість.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 25 квітня 2017 року №0017971404.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ "БК "Строй.Ка" за період з 1 по 31 березня 2016 року.
Перевіркою встановлено порушення:
1) п. 44.1 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 195218 грн за 2016 рік;
2) п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок па додану вартість на загальну суму 216909 грн за жовтень 2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 31 березня 2017 року №131/26-15-14-04-04/32068819 та винесено податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2017 року №0017971404 та № 0017961404.
За результатами розгляду скарги Товариства в порядку адміністративного оскарження, відповідачем скасовано податкове повідомлення - рішення від 25 квітня 2017 року №0017961404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 244022 грн, податкове повідомлення рішення від 25 квітня 2017 року №0017971404, яким збільшено податкові зобов`язання за платежем з податку на додану вартість на суму 271136 грн, в тому числі за основним платежем 216909 грн та 54227 грн за штрафними (фінансовими санкціями), залишено без змін.
У зв`язку із вказаними обставинами, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, в якому оскаржує податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2017 року №0017971404.
Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують лише документування операцій з придбання товару у ТОВ "БК "Строй.Ка", а сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що господарська операція відбувалась, тому наявні у позивача первинні документи, не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи надані письмові докази на підтвердження господарських взаємовідносин, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій сформовані виходячи з припущень стосовно можливих порушень податкового законодавства контрагентами позивача, а відносини безпосередньо між учасниками операцій, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, не досліджено.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно із підпунктами 14.1.18 та 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1 - 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
При цьому, пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних відносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.