ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
01 квітня 2020 року
справа №800/466/15
адміністративне провадження №А/9901/118/18
Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Ханової Р. Ф.,
суддів Гончарової І. А., Олендера І. Я.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В :
І. ПРОЦЕДУРА І АРГУМЕНТИ СТОРІН У СПРАВІ
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 18 листопада 2015 року №897/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Деснянського районного суду м. Києва з посади у зв`язку з порушенням присяги судді.
13 вересня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановою визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 18 листопада 2015 року №897/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді.
У вересні 2017 року Вища рада правосуддя подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Заява обґрунтована тим, що приймаючи оскаржуване рішення Вища рада юстиції жодним чином не втручалась у здійснення правосуддя та процес прийняття рішення, не здійснювала перегляд судового рішення та не надавала йому оцінку на предмет правомірності. Оцінка була надана лише діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема вимог щодо своєчасного, справедливого, безстороннього, неупередженого, незалежного розгляду і вирішення справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Зазначає, що приймаючи спірне Рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНА ІСТОРІЯ СПРАВИ
04 жовтня 2017 року Верховний Суд України відкрив провадження за заявою Вищої ради правосуддя у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення.
12 січня 2018 року у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, на підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 02.01.2018 №4/0/19-18 справу №800/466/15 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
12 січня 2018 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бучик А. Ю. (суддя-доповідач), Гімон М. М., Мороз Л. Л.
31 жовтня 2019 року суддя Верховного Суду Мороз Л.Л. заявила самовідвід у цій справі. Заява мотивована тим, що відповідачем у даній справі є Вища рада правосуддя, проте, 11 жовтня 2019 року Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила відкрити дисциплінарну справу щодо неї, що не впливає на її неупередженість при розгляді справи № 800/466/15 і не свідчить про її особисту зацікавленість в результаті її розгляду, однак з метою уникнення виникнення в учасників справи таких сумнівів щодо неупередженості та безсторонності суду, суддя Мороз Л. Л. вважає за необхідне заявити самовідвід.
04 листопада 2019 року Верховний Суд ухвалою задовольнив заяву судді Мороз Л. Л. про самовідвід, відвів суддю Мороз Л. Л. від участі у розгляді справи № 800/466/15.
06 листопада 2019 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: Бучик А. Ю. (доповідач), Гімон М. М., Рибачук А. І.
07 лютого 2020 року судді Бучик А.Ю., Рибачук А.І. подали заяви про самовідвід, які мотивовані тим, що відповідачем у даній справі є Вища рада правосуддя, проте, 05 лютого 2020 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила відкрити дисциплінарну справу щодо них, що не впливає на їх неупередженість при розгляді справи №800/466/15 і не свідчить про їх особисту зацікавленість в результаті її розгляду, однак з метою уникнення виникнення в учасників справи таких сумнівів щодо неупередженості та безсторонності суду, судді Бучик А. Ю. та Рибачук А. І. вважають за необхідне заявити самовідвід.
07 лютого 2020 року Верховний Суд ухвалою задовольнив заяви суддів Бучик А. Ю. і Рибачука А. І. про самовідводи, відвів суддів Бучик А. Ю. і Рибачука А.І. від участі у розгляді справи № 800/466/15.
13 лютого 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №800/466/15 між суддями визначено склад суду: суддя Ханова Р. Ф. (головуючий), судді Гончарова І. А., Олендер І. Я.
27 лютого 2020 року Верховний Суд ухвалою прийняв до свого провадження адміністративну справу №800/466/15.
23 березня 2020 року Верховний Суд ухвалою призначив справу до розгляду №800/466/15 в порядку письмового провадження.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ
Вищий адміністративний суд України установив наступні обставини.
14 жовтня 2002 року Указом Президента України "Про призначення суддів" №926/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Староміського районного суду міста Вінниці строком на п`ять років.
10 квітня 2008 року постановою Верховної Ради України №261-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді вказаного суду безстроково.
21 вересня 2012 року Указом Президента України №558/2012 позивач переведена на роботу на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.
06 вересня 2013 року Указом Президента України ОСОБА_1 переведена на роботу на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва.
09 жовтня 2013 року рішенням зборів суддів Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 додатково визначена слідчим суддею у вказаному суді.
У порядку, визначеному Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 8 квітня 2014 року №1188-VII (далі - Закон №1188-VII), щодо позивача здійснено спеціальну перевірку Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. про порушення ОСОБА_1 норм законодавства при застосуванні запобіжного заходу у вигляді триманням під вартою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.
09 червня 2015 року за результатами вказаної перевірки ТСК складено висновок №50/02-15 стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1, яким визнано в її діях порушення присяги судді. Вказаний висновок направлений до Вищої ради юстиції для розгляду.
18 листопада 2015 року за результатами розгляду цього висновку Вища рада юстиції прийняла рішення від №867/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги" (далі - спірне Рішення, оскаржуване Рішення).
Приймаючи спірне Рішення, відповідач виходив з того, що 22 січня 2014 року слідчий суддя Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ухвалою застосувала до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - з 20 січня 2014 року до 21 березня 2014 року (справа №754/989/14-к). Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 03 лютого 2014 року скасував ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року та застосував до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Також, 24 січня 2014 року ОСОБА_1 постановила ухвалу про застосування до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком шістдесят днів з 22 січня 2014 року до 22 березня 2014 року (справа №754/1232/14-к). Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 07 лютого 2014 року залишив без змін ухвалу слідчого судді ОСОБА_1 від 24 січня 2014 року.
У спірному Рішенні Вищої ради юстиції серед підстав притягнення ОСОБА_1 зазначено, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України.
Виходячи з наведених обставин, Вища рада юстиції дійшла висновку, що у судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1, не наведені належні й достатні мотиви та підстави їх ухвалення.
У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги, і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
Передумовою прийняття такого рішення відповідачем слугував аналогічний висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, яка взяла на себе обов`язки органів досудового слідства, по відношенню до судді, провівши перегляд та аналіз прийнятих суддею рішень у спосіб не визначений чинним законодавством, при цьому рішення Вищої ради юстиції повністю співпадає з рішення ТСК .
Відтак, позивачу, як судді, інкриміновано два епізоди, а саме прийняття ухвал від 22 січня 2014 року у справі № 754/989/13-а та від 24 січня 2014 року у справі № 754/1232/14-к, в яких, на думку компетентного органу, суддею допущено діяння, що стали підставою для її звільнення з посади судді.
Звільнення судді за порушення присяги є заходом відповідальності. Юридична відповідальність особи настає лише у випадку вчинення правопорушення. У правопорушенні, як загальної підстави юридичної відповідальності, слід виділяти фактичну і юридичну підставу. Юридичною підставою відповідальності є правова норма, що передбачає склад правопорушення та процедуру притягнення до відповідальності. Натомість фактичною - конкретне діяння, яке відповідає складу правопорушення.
З урахуванням приписів частини другої статті 19, частини пятої статті 126, статті 131 Конституції України (тут і далі - в редакції до 2016 року), статей 111, 116, 121 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (тут і далі - в редакції до 2016 року), глави 2 розділу IV Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року №22/98-ВР (тут і далі - в редакції до 2016 року), статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинсттва України (в редакції до 15.12.2017), до предмету доказування у цьому спорі належить:
а) встановлення обставин наявності в діях судді складу інкримінованого порушення;
б) визначення того, чи дотримано під час прийняття рішення про звільнення судді справедливих процедур (в контексті обставин спору це зокрема пропорційність застосованого стягнення та належна вмотивованість спірного Рішення відповідача).
Крім того, з огляду на вимоги частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд при вирішенні спору виходитиме з належності і достатності наданих відповідачем доказів.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА І ОЦІНКА СУДУ
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, Вищий адміністративний суд України висновувався з того, що відповідачем не доведено фактів вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, як і ознак упередженості, несумлінного виконання нею обов`язків судді.
З огляду на роз`яснення Венеціанської комісії від 13 червня 2016 року, суд виходив з того, що відповідальність без індивідуальної вини, доведеної судовим вироком, перешкоджає професійній свободі суддів інтерпретувати закон, оцінювати факти і зважувати докази в справах, як передбачено європейськими стандартами. Відповідно до цих стандартів, помилкові рішення повинні бути оскаржені через апеляційний процес, а не шляхом визнання суддів відповідальними, якщо тільки помилка не відбувається через злий умисел або грубу недбалість з боку судді.
Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Проте, доказів злочинного наміру або грубої недбалості чи навмисного порушення закону суддею ОСОБА_1 при прийнятті ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відповідачем не надано.
Також суд виходив з того, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Суд першої інстанції встановив, що оскаржуване рішення Вища рада юстиції обґрунтовувала висновками про неправильне застосування суддею ОСОБА_1 кримінального процесуального законодавства під час винесення рішень про застосування запобіжних заходів. При цьому, будь-яких інший дій судді, які можуть свідчити про порушення присяги судді, відповідачем не встановлено.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені фактичні обставини свідчать про те, що Вища рада юстиції діяла при прийнятті оскаржуваного рішення не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення Вищої ради юстиції є протиправним і підлягає скасуванню.
З такими висновками Вищого адміністративного суду України колегія суддів Верховного Суду погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені в заяві про перегляд висновків Вищого адміністративного суду України не спростовують і є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Діяння, кваліфіковані Вищою радою юстиції як порушення присяги судді, були вчинені позивачем у січні 2014 року.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року №22/98-ВР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка застосована судом при вирішенні спору (далі - Закон №22/98-ВР), Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, яка застосована судом при вирішенні спору) відповідно до його преамбули визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів (далі - Закон № 2453-VI).
Пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин, яка застосована судом при вирішенні спору) визначено, що суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 2453-VI, особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: "Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади".
Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про Вищу раду юстиції", правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема порушення суддею присяги, внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень Вищої ради юстиції (пункт 5 частини п`ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131 Конституції України).
Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.
Додержання присяги є обов`язком судді, що передбачений пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
Дотримання суддею своїх обов`язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону №22/98-ВР (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги визнавалось: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. Із змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості.
На думку відповідача, такі дії проявились у неправильному застосуванні кримінального процесуального законодавства під час винесення рішень про застосування запобіжних заходів та не врахуванні практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, як зазначено у спірному Рішенні суддя ОСОБА_1 не перевірила відповідність змісту клопотань вимогам статті 184 Кримінального процесуального кодексу України; всупереч пункту 4 частини першої статті 196 Кодексу не наведено жодного доказу на підтвердження висновків судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 цього ж Кодексу, на які вказує слідчий, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України; всупереч статті 178 зазначеного Кодексу не надано належної оцінки всім обставинам в їх сукупності, внаслідок чого зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.