ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №1340/5162/18
адміністративне провадження №К/9901/19637/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року (головуючий суддя Коморний О.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (головуючий суддя Хобор Р.Б., судді - Попко Я.С., Сеник Р.П.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" (далі - ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 8 жовтня 2018 року №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано штраф у розмірі 85194,56 грн та нараховано пеню у розмірі 153769,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства 8 жовтня 2018 року прийнято лише одне рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0359145113, яким нарахований штраф та пеня за період з 21 грудня 2016 року до 8 серпня 2018 року. Крім того, ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" зазначало, що доданий до оскаржуваного рішення розрахунок штрафних санкцій є необґрунтованим, оскільки у ньому не деталізовано з яких сум здійснено такий розрахунок.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішння, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає доводи, якими обгрунтовув позовну заяву.
ГУ ДФС у Львівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги; далі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області на підставі статей 75, 76 та 86 розділу ІІ Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) проведено перевірку ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої 6 вересня 2018 року складено Акт № 2233/13-01-13-10/01291436 (далі - Акт перевірки).
На підставі Акта перевірки відповідачем 8 жовтня 2018 року прийнято рішення №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф: за період з 21 грудня 2016 року до 8 серпня 2018 року у розмірі 85194,56 грн та нараховано пеню у розмірі 153769,30 грн.
Вважаючи прийняте ГУ ДФС у Львівській області 8 жовтня 2018 року рішення №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені неправомірним, ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" звернулося до суду з позовом про його скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, вказана перевірка може бути проведена протягом 1095 днів з моменту настання останнього дня граничного строку подання податкової декларації чи звітності. Також, суд зазначив, що встановлені податковим органом порушення граничних строків сплати узгоджених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не заперечуються позивачем та підтверджуються долученою відповідачем обліковою карткою та розрахунком штрафної санкції і пені.
Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Абзацом першим частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.