ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №640/637/19
адміністративне провадження №К/9901/31929/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сістемінжинірінгменеджмент" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сістемінжинірінгменеджмент" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві від 27 грудня 2018 року №0067641404, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2044580 грн та №0067631404, яким до позивача застосовано штраф за ненадання до перевірки первинних документів в розмірі 1020 грн.
В обґрунтування позовних вимоги вказує, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2018 року №0067641404. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування зазначає про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди першої та апеляційної інстанцій вважають встановленими та неповне з`ясування обставин у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві Гайдамакою Ю.О. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Сістемінжинірінгменеджемент" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ "Орсент" за січень, лютий, березень 2018 року.
За насідками проведення вказаної перевірки, складено акт від 11 грудня 2018 року №1212/26-15-14-04-04/37441935 документальної позапланової перевірки TOB "Сістемінжинірінгменеджемент" (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся на загальну суму 2044580 грн, а саме січень 2018 року - 295930 грн, лютий 2018 року - 994630 грн та березень 2018 року - 754020 грн.
2 січня 2019 року на адресу позивача з ГУ ДФС у м. Києві засобами поштового зв`язку надійшли податкові повідомлення рішення від 27 грудня 2018 року №0067641404 та №0067631404, складені на підставі акту перевірки від 11 грудня 2018 року №1212/26-15-14-04-04/37441935, якими позивачу нараховано грошові зобов`язання, які підлягають сплаті протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкових повідомлень - рішень на загальну суму 2045600 грн.
Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважав їх незаконними, оскільки, документи, які були необхідні для перевірки не були надані з поважних причин.
Задовольнивши частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на підтвердження реальності господарських операцій позивачем до суду надано копії специфікацій, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних. Також в судовому засіданні, на вимогу суду першої інстанції, було надано докази оренди відповідних приміщень позивачем, докази оплати оренди цих приміщень, акти-прийому передачі приміщень, за адресами яких, продукція отримувалась позивачем.
При цьому, як зазначено судами попередніх інстанцій, вказані документи не були надані під час проведення перевірки з поважних причин.
Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно із пунктом 185.1. статті 185, пунктом 187.1. статті 187, пунктом 188.1. статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до пунктів 201.1., 201.4., 201.6. статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених пунктом 201.1. статті 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1. статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно із пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
При цьому, відповідно до пунктів 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).
З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до статті 2 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно із статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.