ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
Київ
справа №826/6127/16
адміністративне провадження №К/9901/27797/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ УКРАЇНА"
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року (суддя Кобилянський К.М.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (судді: Кузьменко В.В. (головуючий), Степанюк А.Г., Василенко Я.М.)
у справі № 826/6127/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ УКРАЇНА"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" (далі - ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2016 року № 0122615131 та № 0132615131.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, відмовив у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами реального змісту господарських операцій із контрагентами: ТОВ "Торговий дім "КАРБОН-ДІОКСАЙД"", ТОВ "СЕКТОР ГАЗУ", ТОВ "ТВІНІНГ ТАЙМ". Крім того щодо віднесення позивачем до складу витрат суми коштів 143 934,29 грн, сплачених за оренду авто, то суди дійшли висновку про безпідставність таких дій з огляду на те, що відповідний договір оренди автомобіля є нікчемним у силу положень Цивільного кодексу України, оскільки укладений без нотаріального посвідчення.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Зокрема, скаржник зазначив, що подав до суду переконливі докази того, що господарські операції з контрагентами здійснені з метою настання реальних правових наслідків, відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА".
У своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просить відмовити.
22 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 25 грудня 2015 року № 13/26-15-13-01-02/36993740.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 135.2 статті 135, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 153.1.4 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу задекларованого показника витрат суми витрат у розмірі 3 538 542,00 грн за наслідками фінансово-господарських операцій із ТОВ "ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"" (на підставі договору від 01 квітня 2011 року № ДГ-2/11 щодо надання транспортно-експедиційних послуг), ТОВ "СЕКТОР ГАЗУ" (на підставі договору від 13 травня 2013 року № ДГ-13/05/2013 щодо надання транспортно-експедиційних послуг) і фізичною особою ОСОБА_1 (на підставі договору оренди автомобіля від 30 травня 2014 року № 02/06), та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті віднесення до складу податкового кредиту за звітний період квітень 2014 року податку на додану вартість у сумі 39 167,00 грн на підставі податкової накладної, виписаної постачальником товару ТОВ "ТВІНІНГ ТАЙМ".
Тобто у ході перевірки відповідачем встановлено завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 3 538 542,00 грн та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за квітень 2014 року, на 39 167,00 грн.
19 січня 2016 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0122615131 (форми "П"), згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3 538 542,00 грн;
- № 0132615131 (форми "В1"), згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 39 167,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 583,00 грн.
Не погодившись із висновками акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, 29 січня 2016 року ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" звернулося зі скаргою в порядку, встановленому статтею 56 Податкового кодексу України, до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС).
За результатами розгляду скарги ДФС прийняла рішення від 29 лютого 2016 року №4387/6/99-99-10-01-01-25 про призначення відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальної позапланової перевірки позивача з питань, що стали предметом оскарження.
У період із 09 до 11 березня 2016 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 04 березня 2016 року № 1248 та направлень від 09 березня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час проведення господарських операцій із ТОВ "ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"", ТОВ "СЕКТОР ГАЗУ", ТОВ "ТВІНІНГ ТАЙМ" та фізичною особою ОСОБА_1 за період діяльності з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 17 березня 2016 року № 9/26-15-14-01-02/36993740.
З акта перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за квітень 2014 року, у розмірах, що аналогічні тим, які зафіксовані в акті перевірки від 25 грудня 2015 року № 13/26-15-13-01-02/36993740.
З огляду на це 25 березня 2016 року ДФС прийняла рішення № 6547/6/99-99-10-01-03-15 про результати розгляду скарги ТОВ "ЕЙСІПІ УКРАЇНА", яким податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2016 року № 0122615131 та №0132615131 залишено без змін.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).