ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №826/15225/17
провадження №К/9901/51309/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Мельничука Василя Івановича - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Головань О. В., і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Парінова А. Б. (головуючий), Беспалова О. О., Губської О. А.
І. Суть спору
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Адміністрації Президента України (надалі також відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправними дії Адміністрації Президента України, які полягають у відмові надати запитувану інформацію на запит ОСОБА_1 від 27 липня 2017 року;
1.2. зобов`язати Адміністрації Президента України надати позивачеві запитувану у запиті від 27 липня 2017 року інформацію в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації".
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови відповідача у наданні на запит ОСОБА_1 від 27 липня 2017 року Указу Президента України про втрату громадянства України гр. ОСОБА_2 з посиланням на конфіденційність відповідної інформації.
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, відповідач послався правомірність своїх дій, адже інформація щодо втрати громадянства України гр. ОСОБА_2, так і інформація щодо інших фізичних осіб, що міститься у відповідному Указі Президента України, є конфіденційною, а тому не може бути поширена без згоди таких осіб.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. 27 липня 2017 року ОСОБА_1 через Офіційне інтернет-представництво Президента України ОСОБА_4 звернувся з запитом про отримання публічної інформації, в якому просив надати Указ Президента України про втрату громадянства України гр. ОСОБА_2.
5. Листом від 2 серпня 2017 року № 12-09/2135 заявнику надано відповідь, якою відмовлено у доступі до публічної інформації з посиланням на статтю 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 зазначеного Закону. У відповіді також міститься посилання на наявність у запитуваному Указі конфіденційної інформації, якою є інформація про фізичну особу (персональні дані).
6. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, в позові відмовив.
8. Такі свої рішення суди мотивували тим, що відповідач мав визначені статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" правові підстави для відмови в наданні запитуваної ОСОБА_1 інформації.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
9. Представник позивача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. З-поміж іншого, автор скарги наполягає на тому, що відповідач повинен був надати запитувану інформацію в силу приписів частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", адже відповідач правомірно оприлюднив її раніше.
10. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення позову.
11. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
V. Нормативне регулювання та оцінка Верховного Суду
12. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
14. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
15. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
16. Згідно з частинами першою-четвертою статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
17. Надаючи оцінку встановленим судами фактичним обставинам справи та покладеним в основу ухвалених у цій справі судових рішень мотивів крізь призму аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
20. Водночас у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
21. У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).
22. Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).
23. За приписами частин першої, другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.