ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №826/3715/17
провадження №К/9901/54938/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та зобов`язання виплатити вихідну допомогу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Кузьменка В. А., постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Літвіної Н. М. (доповідач), Федотова І. В., Сорочка Є. О.
І. Суть спору
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України (надалі разом - відповідачі), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просила зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271170 гривень.
2. Позов обґрунтований тим, що право як на відставку, так і виплату у зв`язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набула ще у 2007 році, тобто до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови" й інших має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому посилання відповідачів на приписи згаданого Закону позивач вважає безпідставними, оскільки, за її твердженням, норми цього Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.
3. Відповідачі позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягали на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів", з-поміж інших, ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.
5. Згідно з наказом Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року №289-ос вирішено вважати позивача звільненою з посади 8 вересня 2016 року у зв`язку із виходом у відставку.
6. Позивач звернулась до відповідачів із заявами про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статі 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 27 березня 2014 року), виходячи з того, що право на відставку у неї виникло ще у 2007 році.
7. За результатами розгляду вказаних заяв відповідачами у листах від 9 лютого 2017 року № 11/0403/16 та від 20 лютого 2017 року № 0148-17-166/17 повідомлено про відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, оскільки частина перша статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" втратила чинність згідно із Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".
8. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2018 року, в позові відмовив.
10. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з відсутності правових підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
12. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення позову.
13. Державна судова адміністрація України подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
14. Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
V. Оцінка Верховного Суду
15. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
17. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
18. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 2453-VI) в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
21. Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.