ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2020 року
Київ
справа №821/1841/17
провадження №К/9901/55121/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 821/1841/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, ухвалене 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Ковбій О.В., суддів - Морської Г.М., Кисильової О.Й., та постанову Одеського апеляційного адміністративного, прийняту 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Федусика А.Г., суддів: Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А.,
І. Суть спору:
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому, просив:
1.1. Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим (справа №122/8314/2012) на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року;
1.2. Зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання виконавчого листа від 25 березня 2014 року, виданого Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим;
1.3. Зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 березня 2014 року, починаючи з 01 травня 2015 року;
1.4. Стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 25 березня 2014 року Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим видано виконавчий лист, який було пред`явлено до виконання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
2.1. 15 квітня 2014 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", в перехідних положеннях якого зазначено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а отже 27 квітня 2014 року. Тому, набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим та видача на цій підставі виконавчого документа мало місце до прийняття вищевказаного Закону та набрання ним чинності, а отже положення статті 9 цього Закону не можуть бути підставою для відмови виконати судове рішення, оскільки вони не мають зворотної дії у часі.
2.2. Також, позивач зазначає, що викладені у листах Державної казначейської служби України посилання на Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за яким діяльність будь-яких органів, їх посадових та службових осіб на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, не можуть слугувати правовою підставою для порушення законодавчо врегульованого порядку та строку виконання судового рішення.
2.3. Тому позивач вважає законною вимогу щодо компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (стаття 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач не набув статусу внутрішньо переміщеної особи, а отже не міг звертатись до Державної казначейської служби України з виконавчим листом.
3.1. Також представник відповідача звертає увагу на те, що згідно офіційних відповідей прокуратури Автономної Республіки Крим та Державної судової адміністрації України на запити Державної казначейської служби України встановлено, що згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а отже вважає, що рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі №122/8314/2012 від 04 березня 2014 року є нечинним. Тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справ
4. Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2014 року у справі №122/8314/2012 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом стягнення коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду в сумі 120311,60 гривень.
5. На підставі вказаного рішення суду 25 березня 2014 року Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим видано виконавчий лист у справі №122/8314/2012.
6. 25 лютого 2015 року зазначений виконавчий лист було пред`явлено до виконання до Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
7. Проте, листами Державної казначейської служби України від 02 березня 2017 року, 14 червня 2017 року та 07 серпня 2017 року повідомлено позивача, що судове рішення по справі №122/8314/2012 ухвалено і набрало чинності та виконавчий лист видано після початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим. Згідно з цим, дані обставини, на думку відповідача, унеможливлюють здійснення безспірного списання коштів на підставі виданого виконавчого листа.
8. Не виконання вказаного рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 04 березня 2014 року і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2017 року, позов задовольнив частково:
9.1. Визнав противною бездіяльність посадових осіб Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012 на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року.
9.2. Зобов`язав Державну казначейську службу України виконати виконавчий лист від 25 березня 2014 року, виданого Центральним районним судом м. Сімферополя Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012.
9.3. Зобов`язав Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 березня 2014 року по справі № 122/8314/2012, починаючи 01 травня 2015 року.
9.4. Стягнув з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.
9.5. В іншій частині позову відмовив.
10. Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції зазначав, що станом на 04 березня 2014 року - дату прийняття рішення у справі №122/8314/2012 та видачі виконавчого листа у зазначеній справі Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим були легітимними судами, їх повноваження, на той час, не були обмежені жодним нормативно-правовим актом.
11. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2018 року, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року змінив, виклавши другий абзац резолютивної частини вказаного рішення наступним чином:
11.1. Визнав противною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі № 122/8314/2012 на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, виданого 25 березня 2014 року.
11.2. В решті рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року залишив без змін.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
13. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що згідно офіційних відповідей прокуратури Автономної Республіки Крим та Державної судової адміністрації України на запити Державної казначейської служби України встановлено, що згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а отже вважає, що рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим по справі №122/8314/2012 від 04 березня 2014 року є нечинним.
14. Відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
15. Заперечення на касаційну скаргу позивач не подавав.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
17. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Статтею 129№ Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
21. Статтею 129№ Конституції України, норми якої кореспондуються із статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
22. Згідно частини першої та другої статті 368 Цивільного процесуального кодексу України (дійсного станом на момент видачі виконавчого листа по справі №122/8314/2012) - питання, пов`язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.
23. Таким чином, законодавцем передбачено, що за наслідками судового розгляду, з метою реального виконання судового рішення по справі, місцевий суд видає виконавчий лист.
24. Статтями 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження" Закон № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) дано визначення поняттю виконавчого провадження, відповідно до якого виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
25. Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий лист, виданий судом на підставі судового рішення є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення суду.
26. Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII та п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (далі - Порядок № 845) вказано, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
27. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегульований Порядком № 845.
28. Так, відповідно до п.6 Порядку № 845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній;
- оригінал виконавчого документа;
- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
29. Після надходження виконавчого листа, згідно п.8 Порядку № 845, органи Казначейства приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.
30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII виконавчий лист, виданий судом на підставі судового рішення є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення суду.
31. Положеннями п.3 Порядку № 845 вказано, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
32. Так, відмовляючи позивачу у виконанні вказаного рішення суду та виконавчого листа, виданого на його підставі, відповідач посилався на ту обставину, що вказане судове рішення було ухвалено та набрало законної сили, а виконавчий лист видано після початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим Російською Федерацією.
33. Однак, колега суддів вважає, зазначені посилання та обставини такими, що не можуть бути самостійною підставою для не виконання чинного судового рішення, виданого судовою установою, яка була утворена та діяла у відповідності до норм матеріального та процесуального права та в рамках законодавства України.