ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
Київ
справа №520/3804/19
адміністративне провадження №К/9901/1995/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Любчич Л.В.(головуючий), Жигілія С.П., Присяжнюк О.В.
І. Суть спору та історія справи
1. ОСОБА_1 (надалі також -позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив:
1.1. скасувати наказ ГУ ДМСУ в Харківській області № 127 від 05.04.2019;
1.2. зобов`язати ГУ ДМСУ в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Федеративної Республіки Нігерії.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування цілком обґрунтованими. Під час перевірки інформації відповідач не врахував інформацію по країні походження, яка підтверджує небезпеку, на яку позивач може наражатися у випадку повернення у Нігерії. Також позивач послався на те, що він з 2015 року перебуває у шлюбі з громадянкою України та має двох малолітнії дітей 2012 та 2016 років народження, є законослухняною людиною, до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з повагою ставиться до законів та загальноприйнятому життєвому укладу.
3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Згідно копії паспорта громадянина Федеральної республіки Нігерії НОМЕР_1 ОСОБА_1, громадянин Нігерії, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Бенін .
5. 18 березня 2019 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. Наказом ГУ ДМСУ в Харківській обл. № 127 від 05.04.2019 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що направлено позивачу повідомлення № 33 від 05.04.2019.
7. Позивач, вважаючи вказаний наказ у зазначеній частині незаконним, звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 08 липня 2019 року позовні вимоги задовольнив частково.
8.1. Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 127 від 05.04.2019.
8.2. Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 18.03.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8.3. В решті вимог - позов залишив без задоволення.
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано оцінку існуванню у позивача родинних зв`язків, а саме тій обставині, що останній має від шлюбу з громадянкою України двох неповнолітніх дітей, відтак суд першої інстанції вважав про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву відповідача.
10. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2019 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року та ухвалив нову постанову, якою в позові відмовив.
11. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що факт існування родинних зв`язків у позивача в Україні при розгляді його заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не може слугувати належними підставами в розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
IV. Касаційне оскарження
12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
13. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що на територію України прибув у березні 2006 року, а з заявою про надання статусу біженця звернувся лише у 2019 році, оскільки не знав та не мав можливості дізнатись як повинен поводити себе на території держави, громадянином якої позивач не є. Під час співпесіди 27.03.2019 позивач вказував, що не отримував освіту на території Нігерії. Коли прибув до України, позивач не володів мовами, якими ведеться спілкування в Україні та не мав можливості з офіційних джерел отримувати відомості щодо прав та обов`язків як іноземця та особи, що є біженцем або потребує додаткового захисту, а також не був обізнаним щодо порядка звернення за захистом в Україні.
13.1. Крім того, скаржник вважає таким, що не відповідає дійсності твердження відповідача про те, що не існує загрози життю позивача в разі повернення на Батьківщину. Вказав, що весь час, як він покинув територію Нігерії, збройні конфлікти в крайні його громадянства не припиняються. Відповідно до даних міжнародних СМІ, конфлікти в Нігерії стоять на четвертому місці в світі по масштабності та значимості після конфліктів в Сирії, Лівії та Ємені.
13.2. Також скаржник послався на те, що він з 2015 року перебуває у шлюбі з громадянкою України та має двох малолітнії дітей 2012 та 2016 років народження.
14. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Нормативне регулювання
15. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
17. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
18. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
19. Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
20. Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
21. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
22. Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
23. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
24. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
25. Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
26. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
27. Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
28. Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
29. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
30. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
VІ. Позиція Верховного Суду
31. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.