Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
місто Київ
справа № 750/11196/17
провадження № 61-38358св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар Микола Костянтинович, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Губар В. С., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину зазначеної квартири та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 24 грудня 1983 року він уклав шлюб з ОСОБА_4, у якому народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу, 06 травня 1997 року, за спільні сімейні кошти позивач з ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1, де позивач мешкає і зареєстрований з часу придбання квартири й на момент подання позову. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано 21 квітня 2003 року.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті спадщину за заповітом прийняв її син ОСОБА_2 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року - на квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, відповідно до свідоцтва від 22 червня 2017 року, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`євою О. М., посвідчено, що власником зазначеної квартири є ОСОБА_3 у результаті придбання цього майна з прилюдних торгів.
Вважаючи своє право власності на спірну квартиру порушеним, позивач просив визнати придбану 06 травня 1997 року квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К., реєстровий № 5, згідно з яким ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі.
ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю, також просив застосувати до спірних правовідносин правила про позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, що придбана 06 травня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідчене приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К., реєстровий № 5, згідно з яким ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що спірна квартира придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, тому під час поділу майна, частки сторін в цій квартирі є рівними. Суд першої інстанції не взяв до уваги заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності, оскільки заява має бути подана стороною у справі.
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що до участі у справі не залучено як співвідповідача ОСОБА_3, який є власником спірного майна на момент вирішення спору, а також апеляційний суд застосував до спірних правовідносин правила позовної давності. Додатково апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не мав права визнавати спірну квартиру належною на праві спільної сумісної власності, оскільки один із подружжя помер, а також апеляційний суд вважав помилковими висновки про визнання недійсним свідоцтва про право власності недійсним в цілому.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правила позовної давності, оскільки заявник звернувся до суду з позовом, коли йому стало відомо про порушення своїх прав як співвласника квартири. Також ОСОБА_1 заперечує проти залучення ОСОБА_3 як співвідповідача у справі, оскільки позов до нього не пред`являвся. Вважає, що апеляційний суд, дійшовши висновку, що заявник має право на 1/2 частину квартири, вправі був визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на заповітом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що хоча безпосередньо позовні вимоги до нього не пред`явлені, проте їх задоволення має наслідком позбавлення його власності на спірну квартиру.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 грудня 1983 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4, у якому народився ОСОБА_2 .
У період шлюбу, 06 травня 1997 року від імені ОСОБА_4 придбано квартиру АДРЕСА_1, де на момент розгляду справи проживав ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 шлюб між ними розірвано 21 квітня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.