Постанова
іменем України
24 березня 2020 року
м. Київ
справа № 755/5825/18
провадження № 51-5821км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Горди В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Горди В.В. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100030001531, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Крім того, вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, які він вчинив за таких обставин, установлених судом.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області за № 1 о/с від 04 січня 2018 року ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого інспектора архівного відділу управління режиму та технічного захисту інформації Головного управління Національної поліції в Київській області.
У період з 25 серпня по 23 вересня 2014 року, з 15 липня по 06 серпня 2015 року, з 16 січня по 02 березня 2016 року, з 15 квітня по 28 травня 2016 року та з 10 липня по 12 серпня 2016 року ОСОБА_1 відповідно до наказів, указаних у вироку, перебуваючи у відрядженні з метою несення служби з охорони громадського порядку в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, за не встановлених досудовим розслідуванням обставин знайшов, і тим самим придбав, 46 патронів (боєприпасів).
За не встановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_1 перемістив указані патрони із зони проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей до місця свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1, де зберігав без передбаченого законом дозволу.
16 лютого 2018 року у період часу з 23-ї год. 33 хв. до 00 год. 55 хв. під час огляду житла ОСОБА_1 за вказаною адресою співробітниками поліції в речах обвинуваченого, а саме в кишенях розвантажувального жилета, виявлено та вилучено 30 предметів, схожих на набої з маркуванням "17 67", та 16 предметів, схожих на набої з маркуванням "270 94", у загальній кількості - 46 штук, які є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї.
Так, 30 патронів є проміжними патронами калібру 7,62х39 мм, що споряджені оболонковою кулею зі сталевим осереддям "ПС" зразка 1943 року, виготовлені промисловим способом і придатні до стрільби, а 16 патронів є пістолетними патронами калібру 9х18 мм, що споряджені оболонковими кулями "ПСт" зі сталевим осереддям зразка 1951 року, виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Горда В.В. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що висновки суду про винуватість ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях, на не встановлених достовірно і належним чином не перевірених фактах та на доказах, які не можна приймати як такі. Зазначає, що боєприпаси належать не його підзахисному, а ОСОБА_2 . На думку захисника, протокол огляду від 16 лютого 2018 року є недопустимим доказом на підставах, зазначених у ч. 1, ч. 2 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вказує про неправильне визначення розміру судових витрат і безпідставне вилучення речей, що належать ОСОБА_1, які не визнано речовими доказами.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила у її задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Горди В.В. та засудженого ОСОБА_1, які просили касаційну скаргу задовольнити, прокурора Сингаївської А.О.,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ст. 433КПК).
У п.1 ч. 1, ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані в ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Доводи захисника Горди В.В. про те, що суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводи його апеляційної скарги, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що на вирок місцевого суду захисник Горда В.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказував про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і наводив доводи на обґрунтування своїх вимог.Посилався на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Однак, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції повною мірою не перевірив доводів апеляційної скарги, не дав на них вичерпних відповідей, у тому числі й щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх допустимості, а також не зазначив належних мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали.
Зокрема, в апеляційній скарзі захисник Горда В.В. зазначав, що огляд житла
від 16 лютого 2018 року проводився з порушенням вимог КПК, а тому цей доказ, на його думку, не можна вважати допустимим.
Вказані доводи сторони захисту апеляційний суд визнав необґрунтованими, пославшись на те, що огляд проводився відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК на підставі ухвали слідчого судді як невідкладна слідча (розшукова) дія в межах кримінального провадження з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення і це дало змогу відшукати предмети й отримати достатні докази для підозриОСОБА_1 у його вчиненні.
Водночас, погоджуючись з рішенням місцевого суду про визнання допустимим доказом протоколу огляду від 16 лютого 2018 року, апеляційний суд залишив поза увагою таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Як зазначено у ст. 94, ч. 1 ст. 89 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.Питання допустимості доказів суд вирішує під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.