Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 761/34710/17
провадження № 61-12986св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Макаренко І. О., від 01 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Поліщук Н. В., від 19 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2014 року було задоволено його позов, яким стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 грудня 2011 року у розмірі 607 500 грн та вирішено питання розподілу судових витрат.
23 квітня 2015 року він, у зв`язку з невиконанням відповідачем зазначеного рішення у добровільному порядку, направив виконавчий лист № 761/28773/13-ц від 12 січня 2015 року до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Однак рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2011 року відповідачем не виконується, позика згідно розписки від 05 грудня 2011 року не повернута та за період із 11 червня 2014 року по 25 вересня
2017 року інфляційне збільшення суми боргу складає 590 748, 73 грн, а 3 % річних - 60 357, 62 грн, які на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просив разом з понесеними судовими витратами стягнути з відповідача.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада
2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, та відповідно до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 10 липня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 651 106, 35 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Приймаючи постанову від 19 червня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що положення статті 625 ЦК України передбачають можливість виникнення зобов`язань безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
В липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 01 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 19 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/34710/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду
від 19 червня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
В серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди належним чином не з`ясували обставини справи, предмет та підстави позову, не визначились з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню.
Посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2014 року у справі № 762/28773/13-ц, хоча позивач та його представник обґрунтовували позовні вимоги невиконанням зобов`язання за договором позики.
Суди не визначились зі складом осіб, які повинні брати участь у справі. Станом на 05 грудня 2011 року (дата отримання позики) ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, яка надавала згоду на отримання чоловіком позики на придбання квартири, а тому є солідарним боржником за договором позики від 05 грудня 2011 року та повинна бути залучена в якості співвідповідача в цій справі.
Вважав, що оскільки ОСОБА_5 є громадянином Російської Федерації при вирішені спору необхідно керуватися насамперед Законом України "Про міжнародне приватне право", з урахуванням положень частин другої, третьої статті 32, пункту 16 частини першої статті 44 якого, до відносин, що випливають з договору позики від 05 грудня 2011 року, укладеного між сторонами підлягає застосуванню законодавство Російської Федерації.
Стверджує, що позивач звернувся до суду зі спливом трирічного строку позовної давності, про що ним було заявлено у відзиві на позов.
У визначений судом строк учасниками справи відзив на касаційну скаргу
не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з останнього на користь
ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 05 грудня 2011 року
у сумі 607 500 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн.
На виконання зазначеного рішення суду 12 січня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 761/28773/13-ц.
Відповідно до листа Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві станом на 21 вересня 2017 року виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва № 761/28773/13-ц від 12 січня 2015 року щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості на суму 610 941 грн не виконано.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційний суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року такою, що
не в повній мірі відповідає вимогам законності та обґрунтованості судового рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК України.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження
№ 14-16цс18).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі
№ 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.
Отже зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 625 ЦК України та не звернув уваги, що невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів дає підстави для відшкодування позивачу інфляційних втрат за весь час прострочення (невиконання рішення суду) та 3 % річних від простроченої суми.
Відступаючи від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно
від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.