Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
місто Київ
справа № 710/1731/15-ц
провадження № 61-17919св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2015 року у складі судді Красюк Г. П. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бабенка В. М., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 14 листопада 1992 року вона з ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований у Буртівській сільській раді Шполянського району Черкаської області та проживали однією сім`єю до 2014 року. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05 травня 2015 року у справі № 710/713/15-ц шлюб між ними розірвано.
Зазначила, що 12 червня 2012 року подружжям за спільні кошти придбаний легковий автомобіль HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску.
З метою поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 звернулася до МРЕВ ДАІ м. Шпола, де їй стало відомо, що автомобіль HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, відчужено ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 15 квітня 2015 року на користь його матері ОСОБА_3 .
Вважала, що відчуження автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, повинно було відбутися за її письмовою згодою, а на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, така згода повинна бути нотаріально посвідчена. Проте позивач ні усної, ні письмової згоди на відчуження майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, подружжя не надавала.
Вважаючи зазначений правочин недійсним, таким, що суттєво порушує її майнові права та інтереси, ОСОБА_1 звернулася із позовом до суду і просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також стягнути із відповідачів на її користь понесені нею судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 , діючи від свого імені та на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 , просив вирішити спір на розсуд суду.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 квітня 2015 року, недійсним і повернуто сторони у первісний стан. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_2 продав 15 квітня 2015 року своїй матері ОСОБА_3 автомобіль HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, що є спільним сумісним майном подружжя, без згоди позивача, яка була дружиною ОСОБА_2 ; це є підставою для задоволення позову. Суд зробив висновок, що ОСОБА_2 не дотримався в момент вчинення правочину вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу автомобіля HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, необхідно визнати недійсним і сторони повернути в первісний стан.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що відчуження за договором купівлі-продажу автомобіля, який є цінним майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, без відома та згоди позивача, викладеній в передбаченій законом формі, є істотним порушенням майнових прав ОСОБА_1 та спрямоване на зменшення обсягу майна, що підлягає поділу між подружжям. Недодержання встановленого нормами ЦК України та СК України порядку відчуження майна, що підлягає державній реєстрації і перебуває у спільній сумісній власності подружжя, є підставою для визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні. Також апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_3 в апеляційні скарзі на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги той факт, що спірний автомобіль придбаний за кошти, які вона особисто дала своєму синові, і який є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки суду не надано будь-яких об`єктивних доказів, які б підтверджували такі доводи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2015 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що судами неправильно застосовано правила
статей 60-63, 65 СК України та статей 202, 203, 215 ЦК України, а також порушено норми процесуального права, зокрема не досліджено оспорюваний договір купівлі-продажу, оскільки він відсутній у матеріалах справи. Стверджує, що судами не враховано, що автомобіль придбаний ОСОБА_2 за особисті кошти, а тому він не є спільним сумісним майном подружжя, а отже, на укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу не потрібна згода ОСОБА_1 . Також зазначає, що розгляд справи здійснений судами першої та апеляційної інстанцій за відсутності ОСОБА_3, що позбавило її можливості подати докази на підтвердження заперечень проти позову. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника заявника у розгляді іншої справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 14 листопада 1992 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій розірвано відповідно до рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 травня 2015 року у справі № 710/713/15-ц.
Під час перебування в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти придбали автомобіль HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, 2009 року випуску, який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .
Зазначений автомобіль без згоди позивача 15 квітня 2015 року ОСОБА_4 продав своїй матері ОСОБА_3 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зміст та конструкція норми статті 60 СК України свідчить про існування у законодавстві презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.