Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
місто Київ
справа № 766/10264/16-ц
провадження № 61-1474св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 липня 2017 року у складі судді Дорошинської В. Е. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 01 жовтня 2009 року, реєстраційний № 8809, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між ним та ПАТ "ОТП Банк" укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 300 000, 00 дол США зі сплатою 5, 4 % річних, зі строком повернення 15 лютого 2018 року.
На забезпечення виконання кредитного зобов`язання 15 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, магазин та кафе з літнім майданчиком, загальною площею 735, 9 кв. м, розташовані у АДРЕСА_1 .
Оскільки з 2009 року платежі на погашення кредитного зобов`язання позичальник сплачував не у повному обсязі, через що утворилася заборгованість, позивач звертався до банку з пропозицію про реструктуризацію боргу та врегулювання цього питання тривало більш ніж півроку.
Про наявність виконавчого напису від 01 жовтня 2009 року № 8809 позивачу стало відомо після виклику його до відділу державної виконавчої служби та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Вважає, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, не є безспірною, відсутній перелік документів, на підставі яких вчинено цей напис, не зазначена оціночна вартість нерухомого майна та грошове зобов`язання зазначено в іноземній валюті. Крім того, жодної вимоги від кредитора про погашення заборгованості за кредитом позивач не отримував, а тому за відсутності відповідного підтвердження виконавчий напис не міг бути вчинений.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити, зокрема з підстав пропуску позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що враховуючи, що ОСОБА_1 14 січня 2010 року брав участь у вчиненні органом державної виконавчої служби виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 01 жовтня 2009 року, опису і арешту майна боржника, за результатом яких складено акт від 14 січня 2010 року, за змістом якого описане нерухоме майно ОСОБА_1 прийняте на відповідальне зберігання, право на оскарження виконавчого напису у позивача виникло з часу, коли йому дійсно стало відомо про наявність виконавчого напису. З урахуванням наведеного, позивач пропустив позовну давність для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові.Суд зазначив, що висновок суду про відмову у позові внаслідок спливу позовної давності є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону. Судом також встановлено, що банк не надав усіх необхідних документів для вчинення виконавчого напису, зокрема не надано доказів надіслання позивачу вимоги про усунення порушень відповідно до вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку".
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що у відповідача не виникло право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Суди не надали належної оцінки доводам заявника про спірність суми заборгованості, наявності підстав для дострокового повернення суми кредиту. Окрім цього, судами не враховано, що позивач отримав копію виконавчого напису лише 08 серпня 2016 року, з огляду на що позовна давність не пропущена.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 01 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за заявою ПАТ "ОТП Банк" вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, магазин та кафе з літнім майданчиком, загальною площею 735, 9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна, переданого в іпотеку, задовольнити вимоги стягувача, ПАТ "ОТП Банк", у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору за період з 16 травня 2008 року до 26 червня 2009 року з яких: сума заборгованості за кредитом - 297 499, 98 дол. США; сума заборгованості за відсотками - 43 278, 74 дол. США; сума пені за прострочення виконання зобов`язань за період з 18 червня 2008 року до 29 вересня 2008 року - 104 104, 56 грн; штрафні санкції - 3 123, 14 грн; загальна сума заборгованості станом на 26 червня 2009 року, у розмірі у сумі 340 778, 72 дол. США, у гривневому еквіваленті 2 833 457, 46 грн, що не заперечувалося сторонами.
Виконавчий напис від 01 жовтня 2009 року, виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., вперше пред`явлений на примусове виконання 30 жовтня 2009 року (копія постанови про відкриття виконавчого провадження додається), що не заперечувалося сторонами.
04 січня 2010 року в присутності боржника ОСОБА_1 державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, відповідного до якого описано предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1, та в подальшому зазначене майно передано на реалізацію, що також не заперечувалося сторонами.
Позивач 26 квітня 2011 року звернувся з адміністративним позовом до ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні, у якому просив визнати дії старшого державного виконавця Пхіденко О. С. ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні під час проведення виконавчих дій на виконання напису від 01 жовтня 2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. протиправними.
Відповідно до змісту позову ОСОБА_1 у грудні 2010 року йому стало відомо про проведення 02 грудня 2010 року прилюдних торгів з реалізації описаного державним виконавцем майна.
Отже, суди встановили, що про існування виконавчого напису від 01 жовтня 2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., відповідно, й про порушення своїх прав та інтересів з боку відповідача позивачу стало відомо у 2010 році.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.