Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
місто Київ
справа № 336/2722/17
провадження № 61-37989св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року у складі судді Галущенко Ю. А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовували заявлені вимоги тим, що їм на праві власності належить 9/30 частини та 12/30 частини відповідно житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, успадковані після смерті батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
За життя власники будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дозволили проживати у будинку та зареєстрували сина ОСОБА_3, його дружину ОСОБА_4 та їх дочку ОСОБА_5 . За цією адресою без реєстрації проживає також чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .
Після смерті власників будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідачі з будинку не виселилися, не допускають до будинку власників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, чим перешкоджають позивачам володіти та користуватися власним майном.
Відповідачі не є членами сім`ї позивачів, їхнє право на користування спірним будинком, яке є похідним від права власності колишніх власників ОСОБА_7 та ОСОБА_8, припинилося у зв`язку із припиненням права власності останніх, самостійного права на спірне житло відповідачі з передбачених законом підстав не набули, договірні відносини між новими власниками та відповідачами щодо користування спірним будинком відсутні.
Стверджували, що реєстрація та фактичне проживання у спірному житлі відповідачів порушує права позивачів як власників на свій розсуд володіти, користуватись та розпорядитись своїм майном.
Зважаючи на наведене, позивачі просили суд з підстав, передбачених статтями 383, 391, 405 ЦК України, статтями 150, 156 ЖК Української РСР, усунути перешкоди у користуванні власністю; визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ; вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 у зазначений будинок.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідачі заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог, зазначили, що зареєстровані та проживають у будинку за згодою попередніх власників. Також стверджують, що ОСОБА_3 є співвласником будинку, оскільки прийняв спадщину, що становить 9/30 частини будинку, а тому ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають у будинку як члени сім`ї власника.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Вселено ОСОБА_2, ОСОБА_1 у житловий будинок у АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідачі вселилися в будинок в установленому законом порядку як члени сім`ї власника житла, набули право користування житлом, смерть власників будинку і перехід права власності на 21/30 частку до позивачів не є підставою припинення права користування житом. ОСОБА_3 як спадкоємець після смерті своїх батьків, який прийняв спадщину, набув право власності на 9/30 часток цього будинку, а тому він і члени його сім`ї правомірно користуються успадкованим будинком.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачам як співвласникам спірного будинку створені іншим співвласником ОСОБА_3 та членами його сім`ї перешкоди у володінні та користуванні власністю, позивачі не мають доступу до будинку, у праві власності на який їм належить більша, ніж відповідачу ОСОБА_3, частка. Діями відповідачів, які займають увесь спірний будинок в цілому для проживання власної сім`ї, без врахування інтересів позивачів як співвласників, порушуються права позивачів на володіння та користування власністю. Позивачами обраний спосіб захисту своїх прав шляхом вселення у спірний будинок,що відповідає змісту статті 16 ЦК України та є відповідним змісту порушення.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_6 скасовано. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд не погодися з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_6, який вселився у спірний будинок з порушенням житлового законодавства, у будинку не зареєстрований, оскільки зберігає за собою право користування іншим житлом.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Зазначають, що судами неправильно визначено правовий статус ОСОБА_3 як співвласника житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки він не отримав свідоцтво про право на спадщину, не зареєстрував його у передбаченому законодавством порядку. Зважаючи на наведене, вважають, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 109, 156 ЖК Української РСР, статей 358, 383, 391, 405 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскаржувані судові рішення залишити без змін у зв`язку з необґрунтованістю доводів касаційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Верховний Суд врахував, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються виключно в частині відмови у задоволенні позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття їх з реєстраційного обліку, у зв`язку з чим, з урахуванням правил частини першої статті 400 ЦПК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються в касаційному порядку лише у цій частині.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, за реєстровим № 2-1122, та зареєстрованого 09 квітня 1981 року в ОП ЗМБТІ за реєстровим № 4139, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як подружжю на праві власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За згодою власників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у спірному будинку постійно проживали і були зареєстровані син власників ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_4 - з 1981 року, їхня дочка ОСОБА_5 - з дня свого народження - з 1986 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8
ОСОБА_6 вселився у спірний будинок після укладання шлюбу з ОСОБА_10 у квітні 2010 року, зареєстрованим місцем його проживання є житло за адресою: кв. АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2016 року у справі № 336/3432/16-ц визнано за ОСОБА_1 - на 9/30 часток, ОСОБА_2 - на 12/30 часток.
ОСОБА_3 після смерті свого батька ОСОБА_11 спадщину прийняв, фактично вступивши у володіння майном, оскільки був зареєстрований та проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і продовжує проживати у спадковому будинку, який є його єдиним місцем проживання. Після смерті своєї матері ОСОБА_8 він подав 25 травня 2008 року заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Одночасно необхідно враховувати, що відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на майно (частина перша статті 356 ЦК України), а не на конкретно визначену частку в майні. Спільна часткова власність характеризується множинністю суб`єктів і єдністю об`єкта. Відповідно до цієї засади кожному із співвласників спільної часткової власності не може належати частка самого майна. Ідея спільної часткової власності в тому й полягає, що майно належить усім співвласникам одночасно.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (стаття 358 ЦК України).
Зазначене положення закону передбачає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має спільна домовленість.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачі у порядку спадкування набули право власності на частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті батьків, оскільки проживав з ними на момент їхньої смерті, вступив у володіння спадковим майном. Ця обставина не заперечена позивачами. Так, заперечуючи проти виникнення права власності на частку у майні у ОСОБА_3, заявники стверджують, що таке право не зареєстроване у передбаченому законодавством порядку, а тому ОСОБА_3 не має правових підстав для користування ним.