Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 347/201/16-ц
провадження № 61-17447св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року у складі судді Гордій В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, у зв`язку з розповсюдженням недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 13 червня 2014 року відповідач надавав інтерв`ю голові громадської організації "Народний контроль" ОСОБА_3, і це відбувалось привселюдно, біля самого входу до приміщення Косівського районного суду під час мітингу, який у той день проводили жителі Косівського району, тому цю недостовірну інформацію слухало багато людей. Зазначала, що це відеоінтерв`ю надавалося ОСОБА_2 для того, щоб умисно принизити її честь, гідність серед її дітей, родини, знайомих, жителів м. Косова, де вона народилася, і серед яких виросла, жителів смт Кути та с. Старі Кути, де на цей час проживає, веде господарство та ходить до церкви. Все, що заявляв ОСОБА_2 щодо банків, кредитів, боргів, рішень суду, примусових стягнень, виконавчих листів, є брехнею та поширенням завідомо неправдивої інформації, що принизило і надалі принижує її честь і гідність.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просила визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує її честь і гідність інформацію, що поширена ОСОБА_2 13 червня 2014 року на мітингу біля приміщення Косівського районного суду, зокрема, що " ОСОБА_4 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною, тому що дружина понабирала купу кредитів", а також стягнути на її користь 700 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що фраза відповідача " ОСОБА_4 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною", є фактичним твердженням ОСОБА_2, яке знайшло своє підтвердження у судовому засіданні і не є твердженням, яке принижує честь чи гідність позивача. Фраза відповідача: "Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів", є оціночними судженнями відповідача, тобто висновком, до якого він дійшов, співставивши у сукупності наявність постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16 серпня 2011 року та ухвали Косівського районного суду від 24 червня 2014 року.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи положення статті 30 Закону України "Про інформацію", практику Європейського суду з прав людини, висловлювання відповідача, які позивач просить визнати недостовірними та такими, що є наклепом, є оціночними судженнями останнього на підставі фактичних даних, реалізацією відповідачем свободи вираження поглядів, тому ОСОБА_2 не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення таких оціночних суджень, незважаючи, що такі можуть викликати образу, обурення або неспокій ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що висловлювання відповідача є прямим звинуваченням у шахрайстві, сказаним перед громадськістю Косівського району. Вона має чоловіка з яким вже 39 років проживає у шлюбі, народила і виховала двох дітей, допомогла їм отримати вищу освіту, одружила, має вже чотирьох онуків, має авторитет серед односельчан та жителів району здобутий роками у результаті свого ґаздівського та порядного життя.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що диск з відеозаписом не відповідає повноті відеозвернення та не відповідає оригіналу електроносіям на які він надавав відеозвернення.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Із постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16 серпня 2011 року, винесеної слідчим СУ УМВС України в Чернівецькій області капітаном міліції Гордаш А. С., під час розгляду матеріалів кримінальної справи № Ю-110099 щодо ОСОБА_1, встановлено, що 20 жовтня 2006 року ОСОБА_1, перебуваючи у приміщенні Чернівецької філії кредитної спілки "Християнська злагода", переслідуючи корисливу мету, направлену на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, уклала кредитним договір та договір застави, у результаті чого отримала кредит на загальну суму 54 000,00 грн, після чого, отриманими грошима розпорядилась на власний розсуд та з моменту отримання кредиту жодних платежів на погашення кредитну не здійснювала, чим завдала кредитній спілці матеріальних збитків у великих розмірах. Вказаною постановою для забезпечення цивільного позову на 1/2 частини будинку, що належить ОСОБА_1 накладено арешт.
Згідно з копією рішення Косівського районного суду від 20 грудня 2011 року, за заявою ОСОБА_4 визнано ОСОБА_1 недієздатною.
Крім цього, у запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 підтвердив, що працівники міліції Чернівецької області з постановою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності приїхали до його господарства для накладення арешту на 1/2 частини будинку, у зв`язку із заборгованістю позивача за кредитними зобов`язаннями.
Ухвалою Косівського районного суду від 24 червня 2014 року у порядку забезпечення позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 454 878,94 грн накладений арешт на майно, що належить відповідачам у межах суми позову.
Згідно з копією відеозапису відеоінтерв`ю ОСОБА_2 від 13 червня 2014 року біля приміщення Косівського районного суду, ОСОБА_2 дослівно сказав: " ОСОБА_4 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною. Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів".
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).