Постанова
Іменем України
27 березня 2020 року
м. Київ
справа № 619/2820/18
провадження № 61-12401св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за первісним та зустрічним позовами - Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області (Малоданилівська селищна об`єднана територіальна громада),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, за первісним та зустрічним позовами, - державне підприємство "Харківська лісова науково-дослідна станція",
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Харківської області Гончаренко Андрій Олександрович, в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яцини В. Б.,
Кіся П. В., Хорошевського О. М., від 16 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району, Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 1962 році її діду та його сім`ї був наданий для проживання будинок НОМЕР_2 Данилівського лісхозу, який складався з трьох кімнат житловою площею 42 кв.м.
Враховуючи, що будинок був побудований у 1937 році, її дід з дружиною здійснювали його поточний ремонт, а у 1995 році - капітальний ремонт.
Посилаючись на те, що вона проживає у зазначеному будинку, тобто відкрито та безперервно володіє нерухомим майном багато років, сплачує всі комунальні платежі, займається поточним ремонтом, вважала себе власником та просила суд визнати за собою право власності на зазначений житловий будинок.
В серпні 2018 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що в 1962 році її родині та родині її батька був наданий для проживання будинок НОМЕР_2 Данилівського лісхозу, який складався з трьох кімнат житловою площею 42 кв. м.
Враховуючи, що будинок був побудований в 1937 році, її батьки здійснювали його поточний ремонт, а в 1995 році - капітальний ремонт.
Її мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на те, що із 1962 року разом з сім`єю проживала та проживає у зазначеному будинку, відкрито та безперервно володіє нерухомим майном багато років, сплачує всі комунальні платежі, займається поточним ремонтом та вважає себе власником будинку, просила суд визнати за собою право власності на зазначений житловий будинок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області, у складі судді Остропілець Є. Р., від 03 жовтня 2018 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 28 лютого 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області ) за набувальною давністю.
В задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 добросовісно, відкрито, безперервно більше 10 років володіє спірним будинком, доглядає за ним аби запобігти його руйнуванню, проводить необхідні ремонтні роботи, проживає в ньому.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів та державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" задоволено. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Приймаючи постанову від 16 травня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не було надано передбачених
статтями 76-80 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказів на підтвердження добросовісного, відкритого та безперервного володіння спірним будинком кордону, власник якого відомий.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
В липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 619/2820/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
В серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про належність спірного домоволодіння до державної власності є
помилковим, оскільки будинком понад 5 років користується вона з сім`єю.
У жодного із державних підприємств спірний житловий будинок у власності не перебуває, а тому органи прокуратури не мали повноважень на представництво інтересів держави в цій справі.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
У визначений касаційним судом строк учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1962 році ОСОБА_4 та родині ОСОБА_2 був наданий будинок НОМЕР_2 Данилівського лісгоспу Харківської області, який складався з трьох кімнат житловою площею 42 кв. м для проживання.
Будинок наданий ОСОБА_4, який працював відповідно наказу № 12 по Данилівському опитному лісхозу УкрНІІЛХА на посаді завідуючого господарством з 20 березня 1962 року по 09 серпня 1963 року, відповідно наказу № 77 по Данилівскому опитному лісгоспу УкрНІІЛХА на посаді постійного робітника з 09 серпня 1963 року по 20 липня 1964 року, відповідно наказу № 78 по Данилівському опитному лісгоспу на посаді завідуючого господарством лісгоспу з 20 липня 1964 року по 31 жовтня 1972 року та відповідно наказу № 141 по Данилівському дослідному лісгоспу УкрНІІЛХА на посаді робочого Південного лісництва з 31 жовтня 1972 року по 23 жовтня 1981 року. Був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію 23 жовтня 1981 року.
ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_3 робили поточний ремонт, а в 1995 році зробили капітальний ремонт спірного будинку, що підтверджено накладними та квитанціями на придбання будівельних матеріалів за 1995-1996 роки.
З довідки № 174 Черкасько-Лозівської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області від 27 вересня 1996 року судом першої інстанції встановлено, що спірний будинок знаходився на балансі Держлісгоспу та зареєстрований за обліком в сільській раді, як
будинок-кордон.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_3,
із 1962 року проживала та проживає у спірному житловому будинку, займається поточним ремонтом здійснює оплату вартості житлово-комунальних послуг.
Апеляційним судом з листа директора Данилівського лісгоспу
від 04 березня 1997 року встановлено, що житловий будинок-кордон під інвентарним номером НОМЕР_1, в якому проживає ОСОБА_4 перебуває в основних фондах виробничого призначення та знаходиться на території підприємства в квадраті 138 Південного лісництва.
Державний Комітет лісового господарства України у листі від 20 листопада 1997 року за № 02-75/2323 адресованому Дергачівському районному суду Харківської області зазначив, що приміщення та будівлі, які розташовані на території Держлісфонду та обліковуються на балансах підприємств не як житло, а як основні засоби лісогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 41 Положення про державну лісову охорону СРСР, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 березня 1950 № 1181 (із змінами та доповненнями) лісникам на час роботи в лісовій охороні надаються в безкоштовне користування житлові приміщення з надвірними будівлями в лісі (кордони).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.