Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
місто Київ
справа № 323/3719/15-ц
провадження № 61-9750св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності за набувальною давністю.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 2001 року володіє об`єктом нерухомого майна - бурякосховищем, літ. А, до складу якого входять бурякосховище, літ. А, та службова прибудова, літ. а, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений об`єкт нерухомості під час розпаювання майна колективного сільськогосподарського підприємства отримали у власність громадяни ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, у яких він придбав це майно. Між ними існувала домовленість, що під час оформлення правовстановлюючого документа на нерухоме майно на свої імена ними буде укладений договір купівлі-продажу. У 2003 році Новоіванівською сільською радою Оріхівського району Запорізької області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 грудня 2003 року у рівних частках по ј частині на ім`я ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12 . Протягом усього цього часу позивач володіє та користується об`єктом нерухомості і вважає себе його власником. Проте, вирішивши оформити договір оренди земельної ділянки під об`єктом нерухомості, йому стало відомо, що троє співвласників майна померли і за життя вони так і не переоформили документи на його ім`я. На теперішній час у нього відсутні документи, які посвідчують право власності на зазначене нерухоме майно. Спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті співвласників майна, також не оформили свої права на це майно.
Враховуючи викладене, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, бурякосховище, літ. А, до складу якого входить бурякосховище, літ. А, та службова прибудова, літ. А, за адресою: АДРЕСА_1, з правом реєстрації у відповідних органах.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов визнали.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - бурякосховище, літ. А, до складу якого входить бурякосховище, літ. А, та службова прибудова, літ. а, за адресою: АДРЕСА_1, з правом реєстрації у відповідних органах.
Ухвалюючи рішення про визнання права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем доведено факт добросовісного, відкритого та безперервного володіння об`єктом нерухомого майна - бурякосховищем, літ. А, за адресою: АДРЕСА_1, тому суд вважав за можливе визнати за позивачем право власності на зазначений об`єкт за набувальною давністю.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач стверджував про те, що попередні власники ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_13 продали йому спірне майно за домовленістю, тобто він володіє майном за їх волею, отже підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України у суду першої інстанції не було. Окрім цього, про відсутність правових підстав застосування вимог статті 344 ЦК України свідчить рішення Виконавчого комітету Новоіванівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 29 березня 2004 року № 24, за яким оформлено право власності на нерухоме майно - бурякосховище, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на власника майнового паю ОСОБА_1 у приватну, спільну часткову, власність, що виключає ознаку добросовісного заволодіння чужим майном.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, не звернув увагу, що позивачу та ОСОБА_9 належало на праві спільної часткової власності інше нерухоме майно - бурякосховище, літ. А, за адресою: АДРЕСА_1, яке утворилося після фактичного поділу існуючого бурякосховища на два окремі приміщення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_8 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України відповідно до якого судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 грудня 2003 року, виданого Новоіванівською сільською радою Оріхівського району Запорізької області, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 були співвласниками у рівних частинах бурякосховища, літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 листопада 2015 року за № 48243687, встановлено, що власниками нерухомого майна станом на 24 листопада 2015 року зазначаються ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 .
Відповідно до акта обстеження фактичного користування (володіння) фізичних осіб від 18 грудня 2015 року та довідки Новоіванівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 18 грудня 2015 року № 408 встановлено, що позивач фактично володіє та розпоряджається з 2001 року спірним майном.