ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
Київ
справа №520/5136/19
адміністративне провадження №К/9901/33056/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №520/5136/19
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді Сагайдака В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді- Кононенко З.О., суддів: Калиновського В.А., Сіренко О.І.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив :
1.1. скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13 травня 2019 року № 193-19;
1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
2. 06 липня 2017 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. За результатами розгляду вказаної заяви, на підставі співбесід, інформації по країні походження та інших матеріалів ГУ ДМС в Харківській області складено висновок від 29 листопада 2017 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
2.2. На підставі вивчення документів та матеріалів, підтримуючи висновок ГУ ДМС В Харківській області, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28 грудня 2017 року №502-17.
2.3. Не погоджуючись з правомірністю прийнятого рішення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
2.4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, у справі №820/404/18 позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 28 грудня 2017 року № 502-17 "Про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
2.5. На виконання рішення суду відповідачем повторно розглянуто анкету-заяву позивача та складено висновок.
2.6. Рішенням від 13 травня 2019 року №193-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.7. 23 травня 2019 року позивачем отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20 травня 2019 року №59.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
3.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що позивач під час перебування в країні походження зазнавав чи буде зазнавати будь-які переслідування за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
IV. Касаційне оскарження
4. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Також скаржник просить скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13 травня 2019 року № 193-19.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що відповідач та третя особа при винесенні оскаржуваного рішення, проігнорували висновок суду та обставини, які встановлені судом та визнані загальновідомими в постанові від 13 вересня 2018 року у справі №820/404/18.
4.2. Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області не проводило належної перевірки фактів, повідомлених позивачем, не були вивчені усі відповідні факти, що стосуються країни походження, в тому числі інформацію про те, що позивач може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди через небажання проходити військову службу в умовах громадянської війни, коли дії армії, в лавах якої він повинен служити засуджуються міжнародним співтовариством та через те, що він є курдом за національністю.
4.3. Формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4.4. Суди першої та апеляційної інстанцій дали невірну правову оцінку наданим позивачем доказам. Обставини, повідомлені позивачем не були взяті судами до уваги при винесенні оскаржуваних рішень.
4.5. Також, позивач вказує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять жодних посилань на докази або мотиви неврахування доказів наданих позивачем.
5. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
6. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
7. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
9. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI)
10. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
11. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також надано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
12. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
13. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
14. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
15. Частинами першою та сьомою статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
16. Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
17. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до частини сьомої статті 8 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.