ПОСТАНОВА
Іменем України
27 березня 2020 року
Київ
справа №814/3801/15
адміністративне провадження №К/9901/28840/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Никос-Центр"
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Єщенко О.В., судді - Димерлій О.О., Домусчі С.Д.)
у справі 814/3801/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Никос-Центр"
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області
про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Никос-Центр" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - контролюючий орган, ДПІ у Заводському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, правомірність формування податкового кредиту за результатами господарських відносин платника та ТОВ "Даммара" у періоді, що перевірявся та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року (головуючий суддя - Біоносенко В.В.) адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000232202 від 03.03.2015;
- присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Никос-Центр" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області судовий збір в сумі 1 915, 65 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано жодного переконливого доказу безтоварності та нереальності господарських операцій, укладених між позивачем та вказаним вище контрагентом, натомість надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між Товариством та ТОВ "Даммара" договорів.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задоволено, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року скасовано та ухвалено у справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Никос-Центр" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з наданих позивачем первинних документів вбачається лише передача останнім на адресу контрагента товарно-матеріальних цінностей у вигляді матеріально-технічних ресурсів, що мали бути використані контрагентом для виконання своїх зобов`язань за договорами підряду, однак, фактично ці товарно-матеріальні цінності повернуті на адресу позивача у тому ж самому складі та кількості. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з наданих позивачем на підтвердження реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Даммара" документів не можливо встановити результат виконаних контрагентом робіт за замовленням позивача згідно укладених угод підряду, фактичну передачу за цими договорами робіт, їх вид, кількість, тощо. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи наявні у наданих позивачем документах невідповідності та розбіжності, апеляційний суд погодився з висновками контролюючого органу про не підтвердження наданими Товариством первинними документами одержання позивачем від зазначеного контрагента робіт, а отже й їх подальше використання позивачем у власній господарській діяльності.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив її скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року залишити в силі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновки апеляційного суду про подальше повернення контрагентом на адресу позивача без виконання жодних робіт товарно-матеріальних цінностей, що були надані Товариством контрагенту - ТОВ "ДАММАРА" та мали використовуватись останнім при виконанні своїх зобов`язань не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачу поверталися не ті самі товарно-матеріальні цінності, які надавалися контрагенту для виконання робіт, а виготовлені шляхом проведення зварювальних робіт готові металоконструкції, вузли трубопроводів та деталі ізоляції, що в подальшому були використані Товариством при виконанні умов укладених з іншими суб`єктами господарювання договорів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
08 вересня 2016 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких контролюючи орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 24.12.2014 по 30.12.2014 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Фірми "Никос-Центр" з питань правомірності формування податкового кредиту з контрагентом ТОВ "ДАММАРА" за липень-серпень 2014 року та правомірності формування податкових зобов`язань при здійсненні правових відносин з контрагентами-покупцями товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання від ТОВ "ДАММАРА".
За результатами перевірки складено акт від 13.01.2015 №27/14-04-22-02/25375540 (а.с. 168-176).
Згідно з висновками Акта перевірки, контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог:
- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 127 710 грн, у т.ч. за липень 2014 року - у сумі 84 000 грн, серпень - 43 710 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 03.03.2016 №0000232202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 191 565 грн, з яких за основним платежем 127 710 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 63 855 грн (а.с. 166).
За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення без змін (178-179).
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ДАММАРА".
Відповідно до 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та ПК України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Абзацом 1 пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.