ПОСТАНОВА
Іменем України
30 березня 2020 року
Київ
справа №814/1469/18
адміністративне провадження №К/9901/4264/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 (суддя Лісовська Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2019 (головуючий суддя Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №814/1469/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання відсутності податкового боргу,
УСТАНОВИВ:
В червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2017 р. № 8474-00, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 55244,02грн. та визнання відсутності податкового боргу в сумі 104073,64 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що комплекс нежитлових будівель, які належать йому на праві власності, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області № 8474-00 від 01.06.2017; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що цех по виробництву масла, два склади для насіння, зерносушарка, навіс та вагова, розташовані в м. Нова Одеса по вул.Сонячна,1 належать позивачу на праві власності у складі виробничого комплексу як будівлі промисловості й використовуються ним для промислового виробництва (господарська діяльність з виробництва олії та тваринних жирів), а тому згідно з підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання відсутності податкового боргу, суд вказав на невідповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обраного способу захисту порушеного права.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, вважаючи висновки суду в частині задоволення позовних вимог такими, що не узгоджуються з положеннями підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, адже останні містять застереження щодо пільгового оподаткування будівель промисловості лише за умови їх перебування у власності промислових підприємств.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився з такими доводами податкового органу; разом з тим, ухвалюючи постанову, якою визнав протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення, виходив з наявності підстав для звільнення позивача від обов`язку щодо сплати податку відповідно до положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує на правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки комплекс нежитлових об`єктів, якими володіє позивач, не відносяться до будівель промисловості в розумінні приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, займається виробництвом олії та використовує у діяльності належний йому на праві приватної власності комплекс будівель та споруд маслоцеху по АДРЕСА_1 , який складається з цеху по виробництву масла, двої складів для насіння, зерносушарки, навісу та вагової (свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
01.06.2017 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №8474-00, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 55244,02грн.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.