Окрема думка
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17 березня 2020 року, якою справу № 910/17317/17 (провадження № 12-14гс20) повернуто для розгляду колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
1. 03 жовтня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом, у якому на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» просило стягнути Державного агентства резерву України (далі - Держрезерв): інфляційні втрати за період з жовтня 2000 року по жовтень 2017 року; пеню за період з 29 вересня 2000 року по 06 грудня 2017 року; 3 % річних за період з 03 жовтня 2014 року по 06 грудня 2017 року. Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю отримання компенсації, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, а також пені відповідно до статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», у зв`язку з невиконанням протягом більш як 15 років судового рішення, ухваленого на користь позивача про стягнення заборгованості з державного органу. На думку позивача, належне та своєчасне виконання цього рішення мало бути забезпечене державою, яка несе відповідальність як за невиконання його органом, з якого підлягає стягненню заборгованість, так і за дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, на яку покладено обов`язок із вжиття заходів щодо фактичного виконання рішення суду.
2. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2019 року, Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов; стягнув з Держрезерву на користь ПАТ «Укрнафта» 77 602 826,84 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 7 806 720,73 грн; відмовив у позові у частині стягнення 326 140 473,66 грн пені та 82 027 987,87 грн втрат від інфляції. Тобто інфляційні втрати задовольнив лише за період, за який не сплила позовна давність - з жовтня 2014 року по жовтень 2017 року. Установив, що позивач не звертався з вимогою про стягнення з відповідача компенсаційних виплат у розмірі 3 % річних в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тому визнав безпідставними вимоги про стягнення інфляційних втрат як компенсації за несвоєчасне виконання рішення суду. У частині пені відмовив внаслідок пропуску позовної давності, посилаючись на норми ЦК УРСР, якими передбачено застосування позовної давності незалежно від заяви сторони. Нарахування пені за порушення умов генеральної угоди у період з 29 вересня 2000 року по 06 грудня 2017 року визнав безпідставним з урахуванням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і ЦК УРСР, якими передбачено скорочену позовну давність до таких вимог.
3. У касаційній скарзі ПАТ «Укрнафта» просить скасувати судові рішення у частині відмови у задоволенні позову та повністю його задовольнити. Послалося на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 267 ЦК України, оскільки заяву про застосування позовної давності Держрезерв подав з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), тому вона неправомірно прийнята до розгляду, що свідчить про порушення принципів рівності та змагальності учасників справи. Вважає, що позовна давність не підлягає застосуванню до вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки статтею 1 протоколу № 1 до Конвенції та статтею 13 Конвенції встановлено інші правила ніж ті, що передбачені статтею 257 ЦК України. Вважає, що судами неправильно застосована частини шоста статті 232 ГК України, оскільки відповідно до частини чотирнадцятої статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» пеня нараховується за кожен день прострочення.
4. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу раз