Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 208/4055/17
провадження № 61-12266св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року у складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2009 року відносно неї прокуратурою Самарського району міста Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України.
Того ж дня її було затримано працівниками міліції та поміщено до ІВС міста Дніпропетровська.
05 серпня 2009 року відносно неї також було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України.
07 серпня 2009 року її було звільнено із ізолятора тимчасового утримання.
18 жовтня 2012 року було винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно неї за відсутністю в діях складу злочину.
Отже, незаконне слідство відносно неї тривало з 19 травня 2009 року до 18 жовтня 2012 року тобто 41 місяць, з яких вона 3 місяці провела в ІТТ.
Наведені обставини підтверджені ухвалою суду від 26 червня 2015 року.
До цього часу відшкодування спричиненої шкоди відповідно до вказаного рішення на її користь не виплачено.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду 919 552 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 350 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Судовий збір віднесено за рахунок держави.
В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 позбавлена можливості виконати ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, якою було лише визначено розмір завданої позивачу шкоди 350 000 грн, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у кримінальній справі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що враховуючи вимоги статті 82 ЦПК України, обставини встановлені ухвалою у цивільній справі, що набрало законної сили, тобто ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року за заявою ОСОБА_1, не підлягають доказуванню при розгляді справи, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку та збільшення вже встановленої ухвалою суду розміру моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення визначеної судом суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач у 2015 році скористалася своїм правом, передбаченим статтями 1-4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та звернулася до Самарського районного суду міста Дніпропетровська із заявою про визначення розміру моральної шкоди, завданої правоохоронними органами, про що 26 червня 2015 року було постановлено ухвалу, яка набрала законної сили.
Проте, суди попередніх інстанцій незважаючи на наявність зазначеної ухвали повторно безпідставно стягнули з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 350 000 грн.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на час звернення до суду з цим позовом ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року неможливо виконати.
Ціна цієї позовної заяви становить 919 552 грн та на момент винесення судом першої інстанції рішення у справі № 208/4055/17 перевищувала 500 розмірів прожиткового мінімуму.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 прокуратурою Самарського району міста Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України та того ж дня її було затримано працівниками міліції та поміщено до ІТУ міста Дніпропетровська.
05 серпня 2009 року відносно ОСОБА_1 також було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України.
07 серпня 2009 року ОСОБА_1 було звільнено з ізолятора тимчасового утримання.
18 жовтня 2012 року винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю в діях складу злочину.
Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Колегії суддів судової палати з цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, за заявою ОСОБА_1 було вирішено питання про визначення розміру завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 350 000 грн, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у кримінальній справі за обвинувачем у вчинені злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 212, частинами першою, третьою статті 358, статтею 218 КК України.
На виконання ухвали Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року щодо відшкодування їй моральної шкоди, ОСОБА_1 звернулася до Державної казначейської служби України в особі Управління державної казначейської служби України у місті Кам`янське Дніпропетровської області із заявою про видачу чека, але їй було відмовлено та повідомлено про неможливість його видачі.
Вказана відмова була мотивована тим, що ОСОБА_1 необхідно подати до органу Казначейства за місцезнаходження органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності, якого заподіяно шкоду документи, а саме: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів.
Згідно з листом Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що вона не отримувала виконавчий лист, але згідно із заявленими нею вимогами на підставі яких було визначено розмір шкоди, вона не є стягувачем, що є необхідною умовою для видачі виконавчого листа відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з листом Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2018 року, адресованим на ім`я Керівника Дніпродзержинської місцевої прокуратури Захарова М. Ю., 30 листопада 2016 року адвокат позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу копії ухвали суду та виконавчого листа, у зв`язку з чим, копію ухвали вона отримала, а виконавчий лист не виданий. Роз`яснено також, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не визначено порядку звернення до виконання ухвал суду, якими визначено розмір шкоди та до компетенції суду не відноситься роз`яснення законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
13 вересня 2019 року справа № 208/4055/17 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.