Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 288/685/17
провадження № 51-223км20
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060270000175 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Радовель Олевського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі дев`яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1530 грн.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 20 квітня 2016 року приблизно о 07:30, перебуваючи на території Попільнянського кооперативного ринку, розташованого на вул. Героїв Майдану, 48 у смт Попільня Попільнянського району Житомирської області, під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс один удар гайковим ключем по правій руці ОСОБА_2, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді рваної рани правої долоні, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту та однобічність судового розгляду. Вважає, що вирок побудований на припущеннях та показання свідків не підтверджують його вини у нанесенні ним потерпілому легких тілесних ушкоджень. Вказує на те, що судом безпідставно були відхиленні його клопотання про виклик і допит експерта. Стверджує, що досудове розслідування проведено неуповноваженою особою, а тому ряд слідчих дій слід визнати недопустимими доказами. Вказує, що апеляційний суд при залишенні його апеляційної скарги без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав відповіді на всі доводи, які були викладені у його апеляційній скарзі, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Зазначає про порушення судами процедури розгляду клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та безпідставне звільнення його від покарання на підставі ст. 49 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що засуджений ОСОБА_1 не визнав свою винуватість у заподіянні легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_2, що спричинило короткочасний розлад здоров`я останнього. Проте, суд, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 . В основу вироку були покладенні також письмові докази: висновок експерта, протоколи проведення слідчих експериментів за участю потерпілого та свідків.
Досліджені судом показання потерпілого та свідків є логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості, а у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують те, що ОСОБА_1 заподіяв легке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_2, що спричинило короткочасний розлад здоров`я останнього.
Характер дій засудженого та локалізація завданого ним тілесного ушкодження потерпілому свідчать, що умислом ОСОБА_1 охоплювалося спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 винний у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав не має.