ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/3011/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2019 (головуючий суддя Приходько І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 (головуючий Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю. і Дідиченко М.А.)
у справі № 910/3011/19
за позовом державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (далі - Підприємство)
до Міністерства оборони України (далі - Міністерство)
про стягнення 871 628, 93 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства про стягнення 871 628,93 грн., з яких 715 076,69 грн. - інфляційні втрати, 156 552,24 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством порушено зобов`язання в частині своєчасної оплати вартості двадцяти одиниць військової техніки, переданої Підприємством та прийнятої Міністерством у кінці вересня - на початку жовтня 2014 року. Заборгованість за зобов`язанням стягнуто за рішенням суду у справі № 910/22751/15, що згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставами для застосування до Міністерства обумовленої законом відповідальності за несвоєчасне виконання договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства на користь Підприємства 715 076,69 грн. інфляційних втрат та 156 124,50 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- єдиними документами, що засвідчують відсутність розбіжностей щодо вартості переданого майна, підписаними представниками Підприємства та Міністерства, які (представники) входили до складу комісії з приймання-передачі військової техніки, є акти технічного стану, в яких визначена ціна кожної одиниці техніки та які підписані без зауважень.;
- наявні у матеріалах даної справи докази, а також преюдиційні фактичні обставини, встановлені у межах розгляду справи № 910/22751/15, свідчать про несвоєчасність виконання зобов`язання Міністерством щодо оплати вартості переданої Підприємством військової техніки, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення втрат від інфляції та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. При цьому судами було здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- у Міністерства з 15.10.2014 не виникло обов`язку з оплати техніки перед Підприємством, а тому і не виникло зобов`язання з сплати 3% річних та інфляційних втрат у розумінні статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами спору не була узгоджена ціна техніки, яка прийнята Міністерством, а відповідне зобов`язання виникло у Міністерства після винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 910/22751/15;
- сплата Міністерством інфляційних втрат та 3% річних не обліковувалась в органах державної казначейської служби, як вимагає стаття 48 Бюджетного кодексу України.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі № 910/22751/15 позовні вимоги Підприємства про стягнення заборгованості за передані у 2014 році Міністерству 20 одиниць військової техніки задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства на користь Підприємства 16 141 686,00 грн. заборгованості. Це рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018, яка, у свою чергу, залишена без змін постановою Верховного Суду від 06.06.2018.
Під час розгляду справи № 910/22751/15, предметом розгляду в якій було стягнення боргу з Міністерства за поставлену військову техніку, були встановлені преюдиційні факти, які мають значення для розгляду даної справи, предметом якої є стягнення інфляційних втрат та З% річних за несвоєчасний розрахунок за поставлену техніку.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Тобто обставини, які були встановлені під час розгляду справи № 910/22751/15, не підлягають доказуванню в межах даної справи № 910/3011/19.
При цьому у межах розгляду справи № 910/22751/15 встановлено, що у кінці вересня - на початку жовтня 2014 року Підприємство передало військовим частинам 20 одиниць військової техніки (БМП-1 у кількості 11 одиниць та БРДМ-2 у кількості 9 одиниць). Передача техніки здійснювалась за актами технічного стану, які, крім складу і стану техніки, містять дані про прийняття її представниками військових частин.
Зокрема, були передані:
за актом № 4/3/14 - техніка БРДМ-2 № И08ЖТ0174;
за актом № 5/3/14 - техніка БРДМ-2 № И06ЖТ0169;
за актом № 6/3/14 - техніка БРДМ-2 № И07ЖТ0173;
за актом № 7/3/14 - техніка БРДМ-2 № И-08ЖТ0175;
за актом № 8/3/14 - техніка БРДМ-2 № И08ЖТ0176;
за актом № 9/3/14 - техніка БРДМ-2 № И06ЖТ0170;
за актом № 10/3/14 - техніка БРДМ-2 № И08ЖТ0177;
за актом № 11/3/14 - техніка БРДМ-2 № И10ЖТ0197;
за актом № 12/3/14 - техніка БРДМ-2 № И10ЖТ0198;
за актом № 13/3/14 - техніка БМП-1 № Х09ЖТ0228;
за актом № 15/3/14 - техніка БМП-1П № Х10ЖТ0232;
за актом № 14/3/14 - техніка БМП-1П № Х09ЖТ0230;
за актом № 16/3/14 - техніка БМП-1 № Х10ЖТ0233;
за актом № 17/3/14 - техніка БМП-1П № Х10ЖТО234;
за актом № 18/3/14 - техніка БМП-1П № Х11ЖТ0236;
за актом № 19/3/14 - техніка БМП-1П № Х11ЖТ0237;
за актом № 20/3/14 - техніка БМП-1П №Х11ЖТ0238;
за актом № 21/3/14 - техніка БМП-1П № Х12ЖТ0239;
за актом № 22/3/14 - техніка БМП-1 №Х12ЖТ0240;
за актом № 23/3/14 - техніка БМП-1П №Х12ЖТ0241.
Крім того, у матеріалах справи даної справи № 910/3011/19 наявні акти технічного стану, складені комісією у трьох примірниках, які отримані військовою частиною, що прийняла техніку, Підприємством, Центральним бронетанковим управлінням Збройних Сил України (військова частина А0174) та затверджені командиром військової частини А0174 - Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України.
У свою чергу, передачі військової техніки передувало звернення Центрального бронетанкового управління Збройних Сил України (військова частина А0174) до Підприємства (лист від 25.09.2014 № 342/3/3/5085) з пропозицією про передачу майна та призначення посадової особи у відповідну комісію, яка була акцептована Підприємством за умови підписання відповідного договору (лист від 25.09.2014 № 1523).
На момент передачі Підприємством військової техніки військовим частинам її власником було Підприємство. Дана техніка була виготовлена (відремонтована) для продажу на зовнішньому ринку, який повинно було здійснити державне госпрозрахункове зовнішньоторгове підприємство ?Спецтехноекспорт? як комісіонер за договором комісії SТЕ-2-156-Д/К-11 від 18.04.2011 та договором комісії SТЕ-2-246-Д/К-11 від 12.07.2011, укладеними з Підприємством як комітентом.
Згідно з актами передача військової техніки від Підприємства військовим частинам здійснювалась на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.08.2014 № 777 та постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2014 № 376.
Також у межах справи № 910/22751/15 були встановлені ті обставини, що, всупереч розпорядженню Кабінету Міністрів України від 27.08.2014 № 777, а також умові акцепту Підприємством пропозиції передачі майна (підписання відповідного договору), договір на придбання військової техніки як окремий письмовий документ, у якому зафіксовано факт виникнення договірного зобов`язання з волі його учасників, між Підприємством та Міністерством не підписано.
Разом з цим, під час розгляду справи № 910/22751/15 встановлено, що фактично договір купівлі-продажу між сторонами був укладений у спрощений спосіб шляхом надіслання Міністерством пропозицій поставки техніки, акцепту їх Підприємством та вчиненням сторонами фактичних дій з поставки техніки Міністерству, а також її прийняття останнім.
У свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог у справі № 910/3011/19, Міністерство посилалось на те, що, оскільки між сторонами не було укладено письмового договору з чітко погодженою ціною техніки, то в силу положень частини п`ятої статті 11 ЦК України та в розумінні статті 625 ЦК України грошове зобов`язання Міністерства з оплати військової техніки виникло лише з дати винесення постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/22751/15, тобто з 08.02.2018.