Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 641/7213/18
провадження № 61-22188св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дергачова Віктора Сергійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є власником 3/10 частин квартири АДРЕСА_1 .
Іншими співвласниками вказаної квартири є його колишня дружина та син.
Між ним та відповідачами склалися неприязні стосунки, відповідачі позбавили його доступу до квартири, змінили замки та чинять перешкоди в користуванні належною йому частиною житла.
Він змушений винаймати квартиру, оскільки будь-якого іншого житла у власності не має.
Посилаючись на вказані обставини, просив усунути йому перешкоди в користуванні власністю та вселити його в квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року у складі судді Фанда О. А. позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачу належить незначна частка у праві спільної часткової власності на спірну квартиру, між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною і сином склалися неприязні стосунки, тому спір не може бути вирішений шляхом вселення його на житлову площу, яка відповідає належній йому 3/10 частин у квартирі, оскільки така площа фактично не забезпечує можливість проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм.
Такий спосіб захисту права власності не буде належним, а єдиним можливим і допустимим в такому випадку способом захисту є право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя статті 358 ЦК України).
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що не встановлений порядок користування спірною квартирою не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про вселення співвласника до квартири та усунення перешкод у користуванні власністю. Висновки суду першої інстанції про те, що у випадку неможливості виділу у натурі частки у майні співвласник має право на грошову компенсацію не ґрунтуються на законі, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду у справі, яка переглядається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дергачова В. С. подала касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не були надані належні докази на підтвердження своєї позиції. Зазначені позивачем факти є припущеннями, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Сумісне користування спільною власністю можливе лише за наявності взаємної згоди між співвласниками. Взаємна згода на сумісне користування майном відсутня.
Позивач при зверненні до суду не вжив необхідних заходів, спрямованих на визначення фізичної можливості користування своє часткою квартири. Фактична можливість спільного користування спірної квартирою у відповідності до визначених часток не встановлена ні в позасудовому порядку, ні в судовому порядку. Тому єдина можливість захисту права власності всіх співвласників у даному випадку є встановлення належної компенсації для позивача.
Розмір судового збору у мотивувальній частині (2 466 грн) не співпадає із розміром судового збору у резолютивній частині постанови (2 467 грн).
Також апеляційний суд проігнорував вимоги апеляційної скарги про стягнення витрат на правову допомогу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, а касаційна скарга - безпідставною. ОСОБА_2 нехтуючи своїми процесуальними правами, в обґрунтування обставин, які викладені в касаційній скарзі, жодного належного і допустимого доказу на спростування встановлених судом обставин не надала. Виділ в натурі частки у майні і отримання грошової компенсації є правом співвласника, а не обов`язком. Вимоги про визначення судом порядку користування спірною квартирою чи виділ частки в натурі або про отримання компенсації вартості частки позивачем не заявлялися, отже не були предметом розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого згідно з розпорядженням Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 жовтня 2004 року № 7222-Ш-1.
22 березня 2013 року укладено договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, відповідно до умов якого ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 дійшли згоди про те, що вказана квартира їм належить в рівних частках кожному, а саме по 1/5 частини. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є. та зареєстровано в реєстрі за № 923.
22 березня 2013 року укладено договір купівлі-продажу частки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 продали ОСОБА_2 3/5 частин вказаної квартири. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є. та зареєстровано в реєстрі за № 927.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 серпня 2017 року, яке було уточнено ухвалою цього ж суду від 15 лютого 2018 року про роз`яснення рішення, в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем визнано право власності на 3/10 частини квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 07 серпня 2018 року № А-169/119-25/03-2018 ОСОБА_1 21 та 28 квітня 2018 року телефонував на спецлінію "102" з приводу того, що він не зміг потрапити до квартири АДРЕСА_1 через змінені замки вхідної двері. Зазначив, що в квартирі перебувають його речі. Повідомлення зареєстровані в журналі єдиного обліку Слобідського відділу поліції за №№ 9895, 10579.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Комінтернівського районного суду міста Харкова.
12 лютого 2020 року справа № 641/7213/18 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.