Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Київ
справа № 601/1505/18
провадження № 61-16146св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Жолобівська сільська рада Кременецького району Тернопільської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жолобівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Жолобівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 16 квітня 2002 року № 18 його сім`ї була надана земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, якою він безперервно користується по даний час.
Звертав увагу на те, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ним, ОСОБА_1, право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1,та встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 4 020,00 кв. м між ним та ОСОБА_2, виділено в користування кожному земельну ділянку площею по 2 010,00 кв. м згідно запропонованого експертом варіанту розподілу земельної ділянки. На виконання рішення суду державним виконавцем складено акт від 04 липня 2013 року про примусове виконання вищезазначеного рішення.
Стверджував, що з 2002 року він добросовісно, відкрито і безперервно користується цією земельною ділянкою та просив визнати за ним право власності на земельну ділянку розміром 1 250,00 кв. м, що становить 0,1250 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями за набувальною давністю.
Зазначав про те, що він звертався до Жолобівської сільської ради із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки в порядку статті 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), однак відповідач вирішив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 ЗК України у розмірі, що обмежує його право - на 10 сотих, а не 12,5 сотих.
РішеннямКременецького районного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за набувальною давністю за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розміром 1 250,00 кв. м, що становить 0,1250 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив з того, що позивач добросовісно заволодів спірною земельною ділянкою, відкрито та безперервно користується нею на протязі більше 15 років.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 не може бути об`єктом набувальної давності в розумінні статті 344 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд зазначив про те, що рішенням сесії Жолобівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 16 квітня 2002 року № 18 виділено ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,25 га для будівництва індивідуального житлового будинку.
Також апеляційний суд зазначив про те, що рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та проведено реальний поділ будинковолодіння з встановленням порядку користування земельною ділянкою площею 4 020,00 кв. м між ним та ОСОБА_2, виділено в користування кожному земельну ділянку площею по 2 010,00 кв. м згідно додатку № 1 висновку земельно-технічної експертизи від 21 вересня 2011 року № 691.
Крім того, апеляційний суд врахував, що на виконання рішення суду від 20 жовтня 2011 року державним виконавцем складено акт від 04 липня 2013 року про примусове виконання виконавчого листа, згідно якого рішення суду виконано частково в межах виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1250 га.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у позивача наявні документи, які підтверджують його право на спірну земельну ділянку, що виключає можливість визнання за ним права власності на вказану земельну ділянку за набувальною давністю.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у якій просить скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано умови набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю і тому, суд прийшов до помилкового висновку про те, що у позивача наявні документи, які підтверджують його право на спірну земельну ділянку.
Звертав увагу на те, що відповідно до статті 126 ЗК України право власності і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами та не передбачає будь-якого іншого документа, зокрема, і рішення суду, як помилково, вважає суд апеляційної інстанції.
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому третя особа просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, витребувано матеріали справи № 601/1505/18 з Кременецького районного суду Тернопільської області та встановлено особам, які беруть участь у справі, строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанова - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що рішенням сесії Жолобівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 16 квітня 2002 року № 18 року виділено ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,25 га для будівництва індивідуального житлового будинку.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та проведено реальний поділ будинковолодіння із встановленням порядку користування земельною ділянкою площею 4 020,00 кв. м між ним та ОСОБА_2, виділено в користування кожному земельну ділянку площею по 2 010,00 кв. м, згідно з додатком № 1 висновку земельно-технічної експертизи від 21 вересня 2011 року № 691.