Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа №404/8567/15-ц
провадження №61-15051св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 березня 2019 року у складі судді Іванової Н. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 та припинити право власності відповідача на цю частку без її реального поділу.
Позов мотивовано тим, що з 02 травня 2009 року сторони перебували у шлюбі, від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу, за спільні кошти сторони придбали нерухоме майно - квартиру, яка зареєстрована за відповідачем згідно договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року, загальною площею 42,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість квартири по договору складає 35 106 грн.
Оскільки нерухоме майно - квартира є неподільною річчю, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеної квартири та припинити на цю частку право власності відповідача без реального поділу квартири.
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив визнати спірну квартиру його особистою власністю.
Зустрічний позов мотивовано тим, що за час подружнього життя спільних сумісних коштів (заощаджень) у сторін на придбання квартири не було, оскільки його заробітної плати вистачало лише на побутові потреби сім`ї та харчування. Відповідач у цей час навчалась, а після народження дочки доглядала за нею.
Фактична вартість квартири, обумовлена між ним та продавцем, склала 20 000 доларів США, але в зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 особистих коштів для оплати державного мита та відповідних зборів з фактичної вартості в договорі купівлі-продажу було зазначено інвентаризаційну (залишкову) вартість квартири в розмірі 35 106 грн.
Факт придбання квартири за 20 000 доларів США підтверджується: угодою про завдаток, укладеною між ОСОБА_2 та продавцем квартири ОСОБА_4, розпискою про отримання в рахунок вартості спірної квартири коштів в сумі 20 000 доларів США, звітом про визначення вартості квартири 164 822 грн.
Кошти, за які придбавалась квартира, були отримані ОСОБА_2 в борг від його сестри - ОСОБА_5 .
Наявність у ОСОБА_5 на момент укладення договору позики та договору купівлі-продажу спірної квартири необхідної суми коштів підтверджується відповідними банківськими документами.
Той факт, що кошти знімалися ОСОБА_5 для надання ОСОБА_2 у борг з метою придбання саме спірної квартири, підтверджується тим, що кошти були зняті нею 26 жовтня 2011 року, після того як продавцем отримано витяг від 25 жовтня 2011 року з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 задоволено частково, борг за борговою розпискою в сумі 529 940 грн стягнуто з ОСОБА_2 особисто, у стягненні боргу з ОСОБА_1 відмовлено.
Вказані обставини, за доводами позивача, свідчать про належність спірної квартири до особистої власності позивача, оскільки придбана за власні кошти.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку спірної квартири за кожним.
У задоволенні іншої частини позовних вимог первісного позову відмовлено.
У задоволені зустрічного позову про визнання квартири особистою власністю - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірну квартиру придбано сторонами в період шлюбу за спільною згодою подружжя та для забезпечення потреб сім`ї у окремому житлі.
Сторони при купівлі спірного майна письмово визначили режим спільної сумісної власності на це майно, та не визначали, що це майно є особистою власністю ОСОБА_2 повністю або в певній частці.
Таким чином, вказане нерухоме майно має статус спільного сумісного майна подружжя в силу приписів статей 57, 60 СК України.
Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами факт придбання ним квартири за кошти, які належали йому особисто, а отже квартира є спільною сумісною власністю подружжя і їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення вимог зустрічної позовної заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано обставини та докази, якими обґрунтовувався зустрічний позов, зокрема щодо відсутності спільних коштів (заощаджень) на момент придбання квартири.
Суди не з?ясували джерело походження коштів на придбання спірної квартири, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки кошти, за які придбавалась квартира, були отримані ОСОБА_2 у борг від його сестри, ОСОБА_5 .
Судами не враховано, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.
ОСОБА_1 згоди на укладення договору позики від 15 листопада 2011 року не надавала, та не визнала, що його укладено в інтересах сім`ї, відповідно рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2017 року борг за борговою розпискою в сумі 529 940 грн стягнуто лише з ОСОБА_2, тобто визнано особистим зобов`язанням.
Так, вирішуючи аналогічний спір, Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, виходячи з підстав відсутності згоди дружини на укладення договору позики та невизнання нею, що позика отримана в інтересах сім`ї, відсутності інших коштів, крім позики, для придбання спірного майна дійшов висновку про придбання квартири за особисті кошти та визначив статус спірної квартири приватною особистою власністю.
Фактично встановивши відсутність у ОСОБА_2 з ОСОБА_1 іншого спільного джерела коштів, окрім заробітної плати ОСОБА_2, розміру якої вистачало лише на утримання сім`ї, факт отримання ним коштів у борг згідно договору позики, який укладено 15 листопада 2011 року, тобто в день оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири (метою отримання яких визначено для придбання квартири), визнання боргу за договором позики особистим борговим зобов`язанням ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положення статей 57, 60 СК України та необгрунтовано визначили правовий статус спірної квартири, як спільної сумісної власності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника, заперечує проти доводів ОСОБА_2 та просить залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.