ПОСТАНОВА
Іменем України
30 березня 2020 року
Київ
справа №0640/4456/18
адміністративне провадження №К/9901/22263/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 0640/4456/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат
про визнання протиправним та скасування пункту 31 рішення № 60 від 15 червня 2018 року,
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (у складі судді Горовенко А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (у складі колегії суддів Шидловського В.Б., Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.)
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), за участю третьої особи Житомирського обласного військового комісаріату (далі - третя особа, військкомат), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 31 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи з 28 жовтня 2016 року, внаслідок поранення (контузії), захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 60 від 15 червня 2018 року;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 28 жовтня 2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
В обґрунтування позову зазначено, що позивач під час виконання обов`язків військової служби в Республіці Афганістан отримав травму. Постановою Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 12 серпня 2013 року № 1972 встановлено, що отримане позивачем поранення (контузія) пов`язана із виконанням обов`язків військової служби. Рішенням органів Житомирської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 з 20 серпня 2013 року йому встановлено третю групу інвалідності внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, проте одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності виплачено не було. В подальшому, 02 листопада 2016 року, рішенням Житомирської медико-соціальної експертної комісії № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що, на думку позивача, є підставою для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право позивача на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду, оскільки першочергово є встановленим той факт, що позивач отримав незворотні негативні зміни стану здоров`я, внаслідок перебування на військовій службі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 02 серпня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/1645/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з березня 1980 року по листопад 1980 року приймав участь у виконанні інтернаціонального обов`язку на території Республіки Афганістан в складі військової частини польова пошта 83565.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1972 від 12 серпня 2013 року встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 667192 від 25 вересня 2013 року позивачу встановлена третя група інвалідності з 20 вересня 2013 року, яка настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебування в країнах де велися бойові дії.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 901119 від 02 листопада 2016 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 28 жовтня 2016 року, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
05 квітня 2018 року позивач звернувся із заявою до Житомирського обласного військового комісаріату з проханням направити документи до Міністерства оборони України для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 28 жовтня 2016 року, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
За результатами розгляду поданих документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення від 15 червня 2018 року № 60, оформлене протоколом засідання комісії, відповідно до пункту 31 якого, позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги з тих підстав, що інвалідність ОСОБА_1 встановлено понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби, у зв`язку із чим позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності у 2013 році, окрім того, зміна групи інвалідності встановлена понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Позивач, вважаючи, що він має право на отримання та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, звернувся до суду з даним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що позивач був звільнений зі строкової військової служби у 1986 році, інвалідність встановлена понад тримісячний термін після звільнення, а тому позивач не може мати права на отримання одноразової грошової допомоги. Крім того, наголошує, що судами помилково застосовано до спірних правовідносин статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції станом на 28 жовтня 2016 року (на дату встановлення інвалідності).
Від позивача 04 вересня 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Позивач зазначає, що у даних правовідносинах, застосуванню підлягають норми, які були чинними на час встановлення йому другої групи інвалідності, відтак у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року законодавством не було передбачено обмежень трьох місячним строком від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 28 жовтня 2016 року, внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
На день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.