ПОСТАНОВА
Іменем України
30 березня 2020 року
Київ
справа №826/1511/16
адміністративне провадження №К/9901/32191/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.
суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П. від 20.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів: Ганечко О.М., Ісаєнко Ю.А. від 26.04.2017
у справі № 826/1511/16
за позовом Всеукраїнської громадської організації "Українська асоціація власників зброї"
до Міністерства юстиції України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство внутрішніх справ України, Державна регуляторна служба України,
про визнання протиправною бездіяльності
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У лютому 2016 року Всеукраїнська громадська організація "Українська асоціація власників зброї" (далі також - позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Міністерство внутрішніх справ України, Державна регуляторна служба України, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у нескасуванні рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва № 53/213 від 21.03.2001 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу".
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017, позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у нескасуванні рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Держкомпідприємництва №53/213 від 21.03.2001 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу".
3. 15.05.2017 позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
5. У подальшому справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").
6. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Шарапи В.М., Чиркіна С.М.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є неприбутковою громадською організацією із всеукраїнським статусом, яка на умовах добровільності, самоврядування, гласності, законності, індивідуального і колективного членства, об`єднує громадян, власників зброї, колективи юридичних осіб з метою поєднання зусиль, спрямованих задоволення та захист свої законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
8. Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Статуту позивача основною метою діяльності позивача є захист законних інтересів своїх членів.
9. Згідно з пунктами 2.2 1 розділу 2 Статуту позивача одним із головних завдань, спрямованих на реалізацію основної мети діяльності позивача, є сприяння вдосконаленню нормативно-правової бази, яка регулює обіг зброї в Україні.
10. 21.03.2001 Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва України та Міністерством внутрішніх справ України прийнято спільний Наказ № 53/213 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу" (далі також - Наказ № 53/213 від 21.03.2001), який зареєстровано рішенням Міністерства юстиції України № 307/5498 від 04.04.2001.
11. Підставою прийняття вказаного вище Наказу зазначено статтю 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та постанову Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".
12. 02.07.2015 Міністерство внутрішніх справ України, тобто орган, що видав Наказ №53/213 від 21.03.2001, звернувся до відповідача з листом "Про перегляд та приведення у відповідність до законодавства деяких нормативно-правових актів", в якому у відповідь на лист Міністерства юстиції України від 29.05.2015 № 10.1-17/68 повідомив про розроблення проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу", який надіслано на погодження до Мінекономрозвитку (вих. № 22712/Яр від 26.05.2015) та Державної регуляторної служби України (вих. № 22817/Яр від 26.05.2015). Також третьою особою зазначено, що в разі прийняття вказаної постанови Наказ № 53/213 від 21.03.2001 буде визнано таким, що втратив чинність.
13. Відповідач, отримавши повідомлення про розроблений третьою особою проект постанови, в подальшому неодноразово звертався до третьої особи з вимогами привести Наказ № 53/213 від 21.03.2001 у відповідність до вимог чинного законодавства та встановлював для цього строки, починаючи з 15.09.2015 до 16.03.2016. Однак реагування третьої особи на вказані звернення відповідача мало місце лише 29.02.2016, де було повідомлено про розроблення проекту спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України та Мінекономровитку "Про визнання таким, що втратив чинність, спільного наказу Держпідприємництва і МВС від 21.03.2001 №53/213". Відповідний наказ був прийнятий 25.03.2016 № 505/213.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач не дотримався вимог закону щодо скасування державної реєстрації нормативно-правового акта, який був прийнятий на підставі закону, який був визнаний таким, що втратив чинність.
15. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що скасування державної реєстрації нормативно-правового акта є правом відповідача, реалізація якого вимагає дотримання певної процедури. Відповідач виконав всі дії, які передують прийняттю рішення про скасування реєстрації Наказу № 53/213 від 21.03.2001, однак у зв`язку з виконанням вимог відповідача відповідними профільними органами (третіми особами у справі) прийняття такого рішення затягнулося у часі, що не свідчить про бездіяльність відповідача.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач допустив необґрунтоване зволікання в реалізації норми, передбаченої пунктом 17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади. Такий висновок суду обґрунтований тим, що, незважаючи на необхідність дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень вимог щодо обґрунтованості, розсудливості та пропорційності прийнятих ним рішень, останній проявив бездіяльність на тривале невиконання третіми особами як суб`єктами нормотворення Наказу від 21.03.2001 № 53/213 вимог, визначених відповідачем у зверненнях щодо приведення цього Наказу у відповідність до чинного законодавства.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, та враховуючи наявність дискреційних повноважень у Міністерства юстиції України, останнє вправі приймати самостійно відповідне рішення щодо скасування рішення про реєстрацію нормативно-правового акта, оскільки це не є його обов`язком. У позовній заяві не надано доказів, які б свідчили, що Міністерством юстиції України порушено права та інтереси позивача.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
19. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
21. Статтею 117 Конституції України визначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.