ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27березня 2020 року
м. Київ
справа № 359/4992/17
провадження № 61-695ск17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Борця Є. О., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором безвідсоткової цільової позики, штрафу та трьох процентів річних від простроченої суми.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 грудня 2016 року сторонами укладений договір безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68, згідно з яким позивач зобов`язувався передати відповідачу грошові кошти в розмірі 500 000 грн на термін до листопада 2032 року, а відповідач зобов`язувався не пізніше двох місяців з дати отримання використати ці кошти для придбання житла і впродовж десяти днів надати позивачу підтвердні документи та повернути позику в установлений термін. У разі невиконання цих обов`язків відповідач зобов`язався сплатити позивачу штраф у розмірі 10 % від суми позики, а підприємство має право достроково розірвати договір і вимагати повернення позики у повному обсязі. Відповідач не виконав обумовлених договором зобов`язань: не надав позивачу підтвердних документів, чим порушив пункти 3.3 та 3.4 договору, згідно з яким мав у двомісячний термін придбати житло і надати про це підтвердні документи протягом десяти днів з дати використання позики за її цільовим призначенням. Достроково повернути суму позики відповідач відмовляється. В період із січня до 31 травня 2017 року із заробітної плати відповідача за умовами договору щомісяця утримувалися грошові кошти в розмірі 2 618 грн, а всього утримано 13 090 грн. Залишок позики становить 489 910 грн.
Просить стягнути з відповідача борг за договором безвідсоткової цільової позики в розмірі 537 190,14 грн, з яких: 486 910 грн - сума позики, 50 000 грн - штраф, 280,14 грн - три проценти річних від простроченої суми.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав умови договору: витратив кошти безпосередньо на придбання житла в обумовлений двомісячний термін, протягом десяти днів надав позивачу підтвердні документи про це. У зв`язку із цим вимоги позивача про необхідність дострокового повернення суми позики з підстав порушення відповідачем умов договору є безпідставними.
Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а судове рішення без змін. Апеляційний суд визнав, що рішення суду від 17 жовтня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Бориспільського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Попередній договір не є основним договором, є таким, що створює підстави для його укладення в майбутньому, і не є підставою для виникнення права власності у відповідача. Попередній договір не підтверджує цільового використання коштів, а саме придбання житла. Постановляючи рішення, суди підмінили поняття правової природи попереднього та основного договору.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на безпідставність її доводів, стверджуючи, що грошові кошти за позикою використав за цільовим призначенням та у визначений термін надав підтвердні документи позивачу. Просив у задоволенні позову відмовити.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 27 грудня 2016 року сторонами укладено договір безвідсоткової цільової позики № 11-14/1-68. За умовами цього договору позивач надав відповідачу позику в розмірі 500 000 грн з метою поліпшення житлових умов, а саме придбання житла після введення його в експлуатацію (п. 3.1, п. 5.1), терміном до 2032 року включно.
Відповідач зобов`язаний був протягом двох місяців з дати перерахування грошових коштів використати ці кошти для придбання житла, протягом десяти днів надати позивачу підтвердні документи про це та повернути позику у встановлений термін. Повернення позики здійснюється шляхом відрахувань із заробітної плати відповідача щомісячних платежів у розмірі 2617,80 грн.
28 грудня 2016 року грошові кошти у розмірі 500 000 грн перераховані на розрахунковий рахунок позивача в АБ " Укргазбанк".
25 січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, який є нотаріально посвідченим. За умовами попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язалася продати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 зобов`язався купити квартиру у строк до 20 червня 2017 року. За умовами попереднього договору (п. 4) ОСОБА_1 до підписання цього договору передав продавцю квартири ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500 000 грн.
30 січня 2017 року ОСОБА_1 подав в.о. генерального директора Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "МА`Бориспіль") заяву, де зазначив про укладення попереднього договору, надав його копію та довідку з АБ " Укргазбанк" про закриття рахунка.
12 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений.
Право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 червня 2017 року.
Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу від 12 червня 2017 року продаж квартири вчинено за 500 000 грн, які покупець сплатив як авансовий платіж згідно з умовами попереднього договору від 25 січня 2017 року.
Обставин, які свідчили б про те, що відповідач використав позику не за цільовим призначенням та порушив встановлений термін, суди попередніх інстанцій не встановили.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.