Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 757/16456/16-ц
провадження № 61-47043св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року в складі судді: Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст скарги
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 01 серпня 2013 року укладено письмовий договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошову суму, що еквівалентно 200 000 доларів США, та на день подання позову складає 5 191 585,40 грн. Строк повернення позики складав до 01 листопада 2013 року. ОСОБА_2 не виконала умови договору позики, суму коштів не повернула.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 353 771,32 доларів США, що за курсом НБ України станом на 24 січня 2018 року складає 10 211 546,53 грн, з яких:
200 000 доларів США - сума основного боргу;
130 576,80 доларів США - сума процентів;
23 194,52 доларів США - сума трьох процентів річних.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання вказаного договору позики недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що договір від 01 серпня 2013 року не є реальним. Це лише проект договору. Кошти за цим договором ОСОБА_1 не передавав, а ОСОБА_2 не отримувала, оскільки відсутні дані, що підтверджують передачу коштів. Відсутня ліцензія у ОСОБА_1 на здійснення валютних операцій та підприємницької діяльності як фізичною особою, порушено порядок здійснення операцій в безготівковій формі відповідно до постанови НБ України "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" від 06 червня 2013 року № 210, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року за № 1109/23641. Підпис позивача, який міститься на договорі позики суттєво відрізняється від підпису ОСОБА_1, що міститься в його паспорті та нотаріально посвідченій довіреності на здійснення представництва його інтересів представником ОСОБА_4 . Оспорюваний договір позики є недійсним з підстав порушення форми договору та того, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір позики від 01 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у складі судді: Батрин О. В., у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом спору за первісним позовом є стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 01 серпня 2013 року. За договором позики від 08 вересня 2014 року № 892ВВ, з урахуванням договору переуступки прав вимоги від 08 квітня 2014 року № 892ВВ/1 у ОСОБА_2 виникло право вимоги до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Строк дії вказаних договорів настав, тому припинення вказаних зобов`язань за цими договорам можливе шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до положень статті 601 ЦК України. Проте ОСОБА_1 не надав згоду на зарахування вимог, таке зарахування на цей час не відбулося, тому суд відхилив доводи представника відповідача про відсутність предмету спору.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 353 771,32 доларів США, що станом на 12 березня 2018 року за курсом НБ України становить 9 171 384,21 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики відповідно до умов договору позики не виконала, тому стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає сума 353 771,32 доларів США. При відмові у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено підстав для визнання договору позики недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення первісного та відмову у задоволенні зустрічного позовів.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, яке ґрунтувалось на відсутності предмету спору та наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів відхилила. Оскільки будь-які належні та допустимі докази на існування заборгованості ОСОБА_1 перед компанією Compass invest team LP, а відповідно (на підставі договору відступлення права вимоги № 892ВВ/1 від 08 квітня 2017 року) перед ОСОБА_2 у матеріалах справи не містяться та судом не розглядалися. ОСОБА_2 жодним чином не доведено наявність у неї права вимоги, про залік якої вона заявляла. Тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Крім того колегія суддів вказала про спірність вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, що унеможливлює застосування статті 601 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 01 вересня 2013 року перед ОСОБА_1 припинилось у зв`язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі на підставі договору уступки прав вимоги від 08 квітня 2017 року, а договір позики від 01 вересня 2013 року припинив свою дію на підставі статті 606 ЦК України колегія суддів відхилила, оскільки вказані вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 однорідні. Строк виконання зобов`язань відповідно до умов договорів настав. ОСОБА_2 відповідно до розрахунку за договором позики від 01 серпня 2013 року має непогашене грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 у сумі 9 201 133,19 грн, включаючи суму основного боргу, суму процентів та суму трьох процентів річних. ОСОБА_1 відповідно до розрахунку за договором позики від 08 вересня 2014 року № 892ВВ, переуступленим відповідно до договору переуступки прав вимоги від 08 квітня 2017 року № 892ВВ/1, станом на 07 лютого 2018 року має непогашене грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 у сумі 11 398 568,20 грн, включаючи суму основного боргу, неустойки та суму трьох процентів річних. Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 направляла ОСОБА_1 . Заява була вручена поштовим відділенням 03048 позивачу 26 січня 2018 року об 14 год. 18 хвилин.
Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 від 24 січня 2018 року про закриття провадження у справі, яке ґрунтувалось на відсутності предмету спору та наявності зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Апеляційний суд помилково зробив висновок, що зарахування зустрічних однорідних вимог це двосторонній правочин на виконання якого згоду ОСОБА_1 не давав, що привело до безпідставного відхилення низки письмових доказів права вимоги ОСОБА_2 та докази отримання ОСОБА_1 . Крім того ОСОБА_1 визнано факт отримання заяви від ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Вказує, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, спрямованим на припинення зобов`язання, та внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, повинні бути: зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань з передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав; строк виконання таких вимог не настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення. Ця норма не виключає часткового зарахування, згідно з яким менше за розміром зобов`язання припиняється повністю.
За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це односторонній правочин, який оформлюється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 ЦК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов`язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов`язанні.
Таким чином зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 припинилось у частині вимог боргу за договором переуступки вимоги від 08 квітня 2014 року № 892ВВ/1 з урахуванням зобов`язань за договором позики від 01 вересня 2013 року. Якщо ОСОБА_1 заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог, він не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.