ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №812/583/15
адміністративне провадження №К/9901/26305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 (суддя Секірська А.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Гаврищук Т.Г., Шишов О.О.) у справі №812/583/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Рубіжанської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2012 №0003651952.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Рубіжанська ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рубіжанської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 у справі №812/583/15.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №812/583/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено розгляд справи у порядку письмового провадження на 24.03.2020.
В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на те, що позивач не надав підтверджень використання земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 для провадження своєї господарської діяльності протягом 2012 року. При цьому, відповідач зазначив, що фізична особа-підприємець є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою оподаткування 5 відсотків. Відповідач зауважує, що договори оренди нерухомого майна позивач надав тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.01.1998 та є платником єдиного податку з 01.01.2012, перебуває на обліку в Рубіжанській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_1, свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_2 від 29.05.2012.
01.07.2012 Рубіжанською ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області прийнято податкове повідомлення рішення № 0003651952, яким ОСОБА_1 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 розділу ІІ та пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на землю, код платежу 5013050300, у розмірі 16839,52грн., граничний строк сплати протягом 60 днів від дати вручення.
В обґрунтування своєї позиції, податковий орган посилався на положення статтей 206, 269, 270, 286, 287 Податкового кодексу України, розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, та зазначав, що земля на праві власності належить громадянину ОСОБА_1, а не суб`єкту господарювання ОСОБА_1, а відтак, твердження про використання суб`єктом господарювання землі у господарській діяльності є помилковим. Крім того, вказував, що позивачем не було підтверджено факт використання земельних ділянок, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності протягом 2012 року. Крім того, даний податок за землю був сплачений позивачем за 2012 рік у сумі 16839,52грн., отже, підстави для звільнення його від нарахування земельного податку у 2012 році відсутні.
Також, податковий орган зазначив, що він не мав змоги встановити, чи використовувалась земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 для реалізації господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Отже, відповідач вважає, що позивачу було правомірно нараховано земельний податок у сумі 16839,52грн. відповідно до вимог статті 274 Податкового кодексу України за земельні ділянки розташовані за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 з урахуванням нормативної грошової оцінки.
Не погодившись з прийнятим контролюючим органом рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги суди посилались на те, що матеріалами справи повністю підтверджується, що нерухоме майно, розташоване за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2, а також земельні ділянки за цими адресами використовувались фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 у господарській діяльності, види якої визначено у свідоцтві платника єдиного податку і які внесені у форму 20-ОПП від 08.11.2011.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами та слідує з матеріалів справи, на підставі договору купівлі продажу об`єкта нерухомого майна від 21.09.2009, укладеного між Рубіжанською міською радою та ОСОБА_1, позивач є власником об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається зі складу № 1 загальною площею 751,1кв.м., сторожки, гаражів загальною площею 236,2кв.м., складу №2 загальною площею 749,3кв.м., вбиральні та споруд 1-3. Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі правочинів.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку №034862 від 09.12.2010 позивач є власником земельної ділянки площею 0,7185га, розташованої у АДРЕСА_1, цільове призначення - для розміщення об`єкту нерухомого майна.
Вказана земельна ділянка придбана позивачем згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.10.2010, зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, у 2012 році позивач на підставі договору купівлі продажу ВКС №944445 від 18.01.2008 по реєстру №130 був власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,2125га. Зазначена земельна ділянка та споруди на ній були відчужені ОСОБА_1 28.12.2012 на підставі договорів купівлі продажу земельної ділянки та купівлі продажу нежитлової будівлі, які зареєстровані у Державному реєстрі правочинів.
Також, судами констатовано, що в матеріалах справи наявні договори оренди нежитлового приміщення та обладнання, розташованого за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, та відповідні акти приймання - здачі об`єктів оренди. Актами щодо оренди обладнання за договором найму підтверджується, що устаткування, яке є об`єктом оренди за вказаним договором, є стаціонарним, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до положень статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.