Постанова
Іменем України
24 березня 2020 року
м. Київ
справа № 751/2453/18-ц
провадження № 61-1811св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: військова частина Т0500 (8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту), Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту,
треті особи: Державна спеціальна служба транспорту України, Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 липня 2018 року у складі судді Яременко І. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Онищенко О. І., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини Т0500 (8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту), Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, треті особи: Державна спеціальна служба транспорту України, Міністерство оборони України, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що він із 02 вересня 1991 року проходить військову службу в підрозділах підпорядкованих Міністерству оборони України. З 1992 року перебуває на квартирному обліку для отримання житлового приміщення для проживання. На цей час зареєстрований та проживає у військовій частині на
АДРЕСА_1 .
30 березня 2018 року позивач подав командиру військової частини Т0500 (далі: в/ч Т0500 або в/ч) рапорт про надання йому житлового приміщення, а саме квартири
АДРЕСА_2 , або інше житлове приміщення.
Рішенням від 03 квітня 2018 року № 446 командир в/ч Т0500 відмовив ОСОБА_1 у наданні як службового, так і житлового приміщення для постійного проживання, мотивуючи відмову тим, що у 2013 році в/ч Т0500 йому та членам його сім`ї надано житло для постійного проживання. Також зазначено, що іншого житла для постійного проживання у в/ч на сьогоднішній день немає, але командир в/ч у своєму рішенні навмисно не зазначає, що позивач має право на службове житло, оскільки відповідно до довідки від 11 квітня 2018 року
№ 279 службовим житлом він не забезпечений.
Зазначає, що дійсно, 03 липня 2013 року Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради виданий ордер № 149 серії Д про надання позивачу та ОСОБА_2 - дружині, ОСОБА_3 - доньці, ОСОБА_4 - доньці, ОСОБА_5 - сину, двокімнатної квартири житловою площею - 40,30 кв. м, а оскільки нормами статті 47 Житлового кодексу УРСР передбачено 13,65 кв. м на одну особу, то протоколом засідання житлової комісії в/ч Т0500 від 19 червня 2013 року № 58 внесено зміни до протоколу від 28 травня 2013 року № 57, а саме: "замість надання житла із зняттям із квартирного обліку надати квартиру з залишенням на квартирному обліку". 19 грудня 2014 року за рапортом позивача, погодженим з дружиною, житлова комісія в/ч Т0500 протоколом № 67 постановила: "зняти з квартирного обліку ОСОБА_2 - дружину, ОСОБА_3 - доньку, ОСОБА_4 - доньку, ОСОБА_5 - сина, залишити ОСОБА_1 одного". Щодо залишення його ( ОСОБА_1 ) на квартирному обліку як особи, яка потребує поліпшення житлових умов (отримання житла) в/ч зверталась за роз`ясненнями до Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради, на що отримала відповідь від 17 лютого 2015 року
№ 14-127/188, де зазначено: "що рішення житлової комісії в/ч Т0500 щодо зняття з квартирного обліку членів сім`ї військовослужбовця за їх заявами та залишення останнього на черзі з метою подальшого отримання окремої однокімнатної квартири відповідає вимогам житлового законодавства". Тому, позивач вважає, що його правомірно залишено на квартирному обліку в/ч Т0500 на отримання окремої однокімнатної квартири.
05 травня 2017 року позивач подав командиру в/ч Т0500 рапорт із проханням при розподілі житла у будинку на АДРЕСА_3 розподілити йому службове житло за адресою: АДРЕСА_2, проте позивачу не розподілили ані службове житло (квартира АДРЕСА_2 ), ані житло для постійного проживання. Взагалі, у протоколі засідання житлової комісії в/ч Т0500 від 13 листопада 2017 року № 85 зазначено, що позивач відмовився від житла у 32-квартирному будинку за адресою:
АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 вказує, що своїм рішенням від 03 квітня 2018 року № 446 командир в/ч Т0500 позбавляє його права на отримання як службового приміщення, так і житлового приміщення для постійного проживання. Враховуючи те, що позивач знаходиться на обліку в черговості на 1-ну кімнатну квартиру під № 1, вважає, що він має право відповідно до чинного законодавства на забезпечення житловим приміщенням для постійного проживання, а у разі його відсутності на забезпечення службовим житловим приміщенням.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати дії військової частини Т0500 (8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) про відмову в наданні йому як службового приміщення (житла), так і житлового приміщення для постійного проживання (рішення від 03 квітня 2018 року за № 446 командира в/ч Т0500) неправомірними. Зобов`язати військову частину Т0500 надати йому житло для постійного проживання або службове житлове приміщення для проживання.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії в/ч Т0500
(8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) щодо відмови у наданні ОСОБА_1 службового житлового приміщення. Зобов`язано
в/ч Т0500 (8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) надати ОСОБА_1 службове житлове приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що в/ч Т0500 протиправно відмовила у наданні службового житлового приміщення ОСОБА_1, право на забезпечення яким він має, враховуючи, що у в/ч Т0500 відсутнє житло для постійного проживання, тому позивач має право на надання йому службового житлового приміщення не зважаючи, на встановлену законом певну процедуру надання житла для службового проживання.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2019 року Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду
м. Чернігова від 13 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року, в якій просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач у 2013 році був забезпечений житлом для постійного проживання та не має права на службове житло, адже право позивача, як військовослужбовця та членів його сім`ї на отримання від держави житла для постійного проживання реалізовано. Крім того, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а службовим жилим приміщенням забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними на період проходження ними військової служби, отже, позивач підпадає під категорію громадян, які не можуть бути забезпечені службовим житлом.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуАдміністрації Державної спеціальної служби транспорту.
Позиція Верховного Суду
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 з вересня 1991 року проходить військову службу у підрозділах, підпорядкованих Міністерству оборони України, що підтверджується послужним списком Державної спеціальної служби транспорту.
Із 01 серпня 1995 року позивач зарахований на квартирний облік у військовій частині Т0500 (8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту), що підтверджується відповідною довідкою та рапортом.
Витягом із протоколу засідання житлової комісії військової частини Т0500
(8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) від 19 червня
2013 року № 58 підтверджено внесення змін до протоколу від 28 травня 2013 року
№ 57 із зазначенням, що позивачу належить надати квартиру із залишенням на квартирному обліку, замість надання житла із зняттям із квартирного обліку, у зв`язку з народженням сина.
03 липня 2013 року ОСОБА_1 у складі сім`ї з 5 осіб (дружина -
ОСОБА_2 , дочка - ОСОБА_3, дочка - ОСОБА_4, син - ОСОБА_5 ) надана двокімнатна квартира житловою площею 40,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 .
19 грудня 2014 року на засіданні житлової комісії військової частини Т0500
(8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) розглянутий рапорт ОСОБА_1 про зняття з квартирного обліку його дружини та дітей, погодженого з дружиною, та вирішено залишити одного позивача на квартирному обліку.
19 грудня 2014 року житловою комісією вирішено надати ОСОБА_1 окрему однокімнатну квартиру
АДРЕСА_6 зі зняттям з квартирного обліку, а в квартирі АДРЕСА_4 залишились проживати дружина та діти.
13 травня 2015 року житловою комісією розглянуто заяву позивача, зареєстровану приватним нотаріусом, про відмову від отримання квартири у будинку АДРЕСА_6 у зв`язку з відсутністю в квартирі санітарного та технічного обладнання, у зв`язку з чим, пункт 16 протоколу засідання житлової комісії від 19 грудня 2014 року, згідно з яким вирішено надати позивачу квартиру, скасований.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано.
05 травня 2017 року ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини, в якому просив розподілити йому службове вторинне житло у будинку АДРЕСА_2, проте, засіданням житлової комісії військової частини (протокол від 05 травня 2017 року
№ 81) та (протокол від 13 листопада 2017 року № 85), визначений попередній, орієнтовний розподіл житла у 32-квартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3, визначено: "відповідно до списку осіб, які перебувають у черзі на постійне житло, під № 1 перебуває полковник
ОСОБА_1 , який відмовився письмово від отримання житла в новозбудованому 32 -квартирному будинку з подальшим наданням йому вторинного службового житла".
У заяві від 18 грудня 2017 року, посвідченій приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, позивач повідомив про свою відмову в участі приватизації квартири АДРЕСА_4, та 20 грудня 2017 року видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, згідно з яким ця квартира на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5
30 березня 2018 року позивач звернувся до командира військової частини Т0500
(8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту) з рапортом про забезпечення його житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 , але листом від 03 квітня 2018 року останньому відмовлено. Підставами для відмови стало те, що позивачу та членам його сім`ї вже надано житло для постійного проживання, а у військовій частині відсутнє житло для постійного проживання військовослужбовців.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.