ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
26 лютого 2020 року
м. Київ
у справі № 461/2035/17 (провадження № 14-552цс19) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в інтересах яких діє Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів» (далі - ВГО «Товариство українських офіцерів»), до уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі ПАТ «ПУМБ»), Фонд, про захист прав споживачів фінансових послуг
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в інтересах яких діє ВГО «Товариство українських офіцерів», на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 19 листопада 2018 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.
У березні 2017 року до суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які просили:
- захистити їх права як споживачів фінансових послуг у спосіб визнання неправомірними дій відповідачів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , керівників Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» щодо незаконного блокування грошових коштів на банківських рахунках/поточних розрахункових рахунках, відкритих у ПАТ «Банк Михайлівський» на ім`я: ОСОБА_1 - рахунок № НОМЕР_1 у загальній сумі 35 124,34 грн, ОСОБА_3 - рахунок № НОМЕР_2 у загальній сумі 45 264,37 грн, ОСОБА_2 - рахунок № НОМЕР_3 у загальній сумі 76 095,17 грн, ОСОБА_8 - рахунок № НОМЕР_4 у загальній сумі 16 744,00 грн, ОСОБА_4 - рахунок № НОМЕР_5 у загальній сумі 205 000,00 грн, ОСОБА_6 - рахунок № НОМЕР_6 у загальній сумі 205 000,00 грн, ОСОБА_7 - рахунок № НОМЕР_7 у загальній сумі 205 000,00 грн, ОСОБА_5 - рахунок № НОМЕР_8 у загальній сумі 205 000,00 грн, ОСОБА_9 - рахунок № НОМЕР_9 у загальній сумі 140 891,80 грн;
- зобов`язати відповідачів надати Фонду на затвердження інформацію про вкладників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 стосовно включення їх до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський»;
- стягнути з відповідачів на їх користь матеріальні збитки - неотриману вигоду в розмірі 20 % річних від суми заблокованих коштів на поточних розрахункових рахунках у ПАТ «Банк Михайлівський», а саме грошові кошти у таких сумах: ОСОБА_1 (рахунок № НОМЕР_1 ) - 7 500,00 грн, ОСОБА_3 (рахунок № НОМЕР_2 ) - 9 000,00 грн, ОСОБА_2 (рахунок № НОМЕР_3 ) - 13 500,00 грн, ОСОБА_8 (рахунок № НОМЕР_4 ) - 3 500,00 грн, ОСОБА_4 (рахунок № НОМЕР_5 ) - 40 500,00 грн, ОСОБА_6 (рахунок № НОМЕР_6 ) - 40 500,00 грн, ОСОБА_7 (рахунок № НОМЕР_7 ) - 40 500,00 грн, ОСОБА_5 (рахунок № НОМЕР_8 ) - 40 500,00 грн, ОСОБА_9 (рахунок № НОМЕР_9 ) - 28 000,00 грн;
- стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 10 % від суми заблокованих грошових коштів;
- зобов`язати відповідачів усі належні їм грошові кошти перерахувати в ПАТ «ПУМБ», а останніх зобов`язати прийняти ці кошти та виплатити їх позивачам на першу їх вимогу.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 19 листопада 2018 року , залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, провадження у цій справі закрито.
Судові рішення мотивовані тим, що ці позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, інших питань, що стосуються депозитних коштів вкладників, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
За наслідками розгляду 26 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду указаної справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в інтересах яких діє ВГО «Товариство українських офіцерів», залишено без задоволення, ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 19 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи судові рішення без змін, а скаргу без задоволення Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи,наведені в касаційній скарзі,висновків судів не спростовують.
З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Позовну заяву обгрунтовано тим, що протягом 2015-2016 років позивачі як споживачі банківського продукту користувалися різноманітними фінансовими послугами ПАТ «Банк Михайлівський», у тому числі відкрили на своє ім`я поточні розрахункові рахунки.
Грошові кошти, які внесені ними на поточні розрахункові рахунки, банк мав повернути їм на першу вимогу, але не пізніше ніж впродовж 15 днів з дня введення тимчасової адміністрації банку.
Востаннє позивачі розмістили на своїх поточних розрахункових рахунках свої грошові кошти 19 травня 2016 року.
Рішенням Національного банку України (далі - НБУ) ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних та з 23 травня 2016 року введено в ньому тимчасову адміністрацію. 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський».
Тобто грошові кошти на усіх рахунках позивачів надійшли до прийняття рішення НБУ про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VIє спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
За частиною другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
З аналізу статті 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, виконуючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень НБУ, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних.
Такий висновок підтверджується положеннями частин третьої та п`ятої статті 34 та частини першої статті 36 Закону № 4452-VI, відповідно до яких з початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку, а Фонд набуває усі права органів управління та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Такі повноваження Фонд делегує уповноваженій особі Фонду.
Аналогічні повноваження Фонду та його уповноваженої особи зазначені у статтях 47, 48 Закону № 4452-VI.
Статтею 26 Закону № 4452-VI установлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи в