Постанова
Іменем України
24 березня 2020 року
м. Київ
справа № 200/9962/17-ц
провадження № 61-9969св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року у складі судді Шевцової Т. В. та постанову Дніпровського апеляційної суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що під час здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра квартири АДРЕСА_1 . Так, заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року у справі № 175/218/16-ц визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,9 кв. м за ОСОБА_3 . На підставі цього рішення, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О. С. 12 липня 2016 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Надалі зазначений об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 15 липня 2016 року № 662 відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, який продав квартиру ОСОБА_1 . Разом з тим ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року заочне рішення у справі № 175/218/16-ц скасовано, а ухвалою від 29 вересня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності залишено без розгляду. Єдиним органом приватизації житла, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра є департамент житлового господарства Дніпровської міської ради. Згідно з інформацією департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, квартира АДРЕСА_1, у власність громадян не передавалась, ордер на вселення у квартиру не видавався.
Посилаючись на викладене, перший заступник прокурора Дніпропетровської області просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 972239912101.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року позов прокурора задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 972239912101. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при реалізації спірного майна не дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади міста Дніпра.
Постановою Дніпровського апеляційної суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановивши, що спірна квартира вибула з власності територіальної громади м. Дніпра поза волею власника в особі Дніпровської міської ради, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про витребування майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційної суду від 17 квітня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що нею передані ОСОБА_2 і перераховані ним же грошові кошти за вказану квартиру в присутності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А., тобто цей правочин не є удаваним, не приховує якогось іншого правочину тощо. Забравши у неї квартиру, що є предметом спору у справі, прокурор фактично викидає її на вулицю, зробивши її у такий спосіб безхатьком. Спірна квартира не була відібрана від будь-якої особи, а Дніпровська міська рада створена для захисту інтересів громади, у той час як у цій справі вона не захищає інтересів громади а навпаки позбавляє свого члена єдиного житла.
У жовтні 2019 року Прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Необґрунтованими є посилання відповідача на висновок, зроблений Верховним Судом при ухваленні постанови від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14, оскільки відповідно до обставин тієї справи, дружиною позивача без згоди останнього відчужено автомобіль. Оскільки вказаний автомобіль був спільною власністю подружжя, належним засобом захисту прав позивача було саме визнання недійсним договору, а вимога про витребування майна не була задоволена через те, що автомобіль відчужено за наявності волі іншого співвласника - дружини позивача. Підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про витребування комунального майна стало невиконання органом місцевого самоврядування повноважень щодо захисту інтересів держави, які полягають у своєчасному вжитті заходів цивільно-правового характеру щодо повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просила повідомити її про дату і час розгляду справи.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, вказане клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року у справі № 175/218/16-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності. За ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39,9 кв. м.
На підставі зазначеного рішення, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О. С., 12 липня 2016 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 15 липня 2016 року № 662, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О. С., квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року заочне рішення у справі № 175/218/16-ц скасовано, а ухвалою від 29 вересня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності залишено без розгляду.
За договором купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С. А., зареєстрованим за № 806, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м
Відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у який увійшла квартира АДРЕСА_1 , зареєстровано за комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним виробничим підприємством Бабушкінського району м. Дніпропетровська на підставі рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 лютого 2004 року № 330, від 18 листопада 2004 року № 3179 та від 05 вересня 2005 року № 3592, про що зроблено запис в обліковій книзі № 44ЖЮ за реєстровим № 3985-75.
Нормативно-правове обґрунтування
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦКУкраїни).
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Правилом частини першої статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.