Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Київ
справа № 455/322/16-ц
провадження № 61-37973св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Страшевицька сільська рада Старосамбірського району Львівської області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Ніточко Л. Й. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, третя особа - Страшевицька сільська рада Старосамбірського району Львівської області, про вселення в будинок та усунення перешкод у користуванні майном, посилаючись на те, що йому на праві власності належить 1/3 частина, а відповідачу - 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач зачинила вказаний будинок і не дала йому ключів, проживає за іншою адресою та приїжджає дуже рідко. Самовільно вселитися в будинок він не може, неодноразово звертався до відповідача, щоб вона дала йому ключі від будинку та не чинила перешкод в користуванні, але вона не хоче порозумітися. На земельній ділянці за вказаною адресою розміщений також належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 побудувала між будинками № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1 паркан (фундамент довжиною 32 м, в якому встановлено 9 стовпів та 3 стовпи забетоновано окремо), що створює перешкоди і незручності в користуванні земельною ділянкою та не дає доступу до будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом його вселення та надання ключів від дверей будинку, а також - не чинити йому перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого паркану (фундамента), спорудженого між житловими будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 заперечила проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не має частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1, оскільки вона зареєструвала за собою право власності на весь цей будинок.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком, який розташований по АДРЕСА_1, шляхом вселення позивача в будинок та надання йому ключів від дверей будинку. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1, де розміщені житловий будинок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, шляхом знесення самовільно збудованого паркану (фундамента) протяжністю 31 м, в якому встановлено 9 стовпів та 3 стовпи забетоновано окремо, що проходить між житловими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 102,40 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 як співвласник житлового будинку АДРЕСА_1 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном, вселення в цей будинок. Оскільки відповідач є власником 2/3 частин будинку АДРЕСА_1 , а позивач - власником АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 частини АДРЕСА_1, то земельна ділянка, на якій розташовані вказані будинки, перебуває у спільному користуванні позивача та відповідача. Межі та конфігурація вказаної земельної ділянки окремо для обслуговування будинків № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 не визначалися, тому ОСОБА_2 не мала права споруджувати паркан між ними.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
08 червня 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів, не дали належної правової оцінки її доводам про те, що рішенням Сташевської сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 26 червня 2008 року № 150 спірна земельна ділянка площею 0,34 га була поділена між її власниками ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а саме 0,30 га - порівну, а 0,04 га - залишено в їх спільному користуванні. Вказаний поділ було здійснено відповідно до раніше встановленої огорожі на спірній земельній ділянці. З часом вказана огорожа між земельними ділянками стала непридатною, тому у 2011 році вона здійснила її відновлення, а не самочинне будівництво паркану. Висновки судів про вселення позивача є необґрунтованими, оскільки він забезпечений житлом, а житлова площа будинку АДРЕСА_1 складає 19,6 кв. м, вона в ньому проживає та зареєстрована, і з цих підстав судовим рішенням в іншій справі ОСОБА_1 було відмовлено в реальному поділі спірного будинку.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали із Старосамбірського районного суду Львівської області та зупинено виконання рішення цього суду від 26 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
14 серпня 2018 року справа № 455/322/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_2, в якому він проживає зі своєю сім`єю.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2006 року у справі № 2-14/2010 було визнано право власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом по 1/3 частині кожному на житловий будинок АДРЕСА_1 .
За договором дарування від 05 листопада 2008 року ОСОБА_3 подарував належну йому 1/3 частину зазначеного будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 січня 2009 року № 21628158, виданим Комунальним підприємством "Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/3 частину, а за ОСОБА_2 - на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 лютого 2017 року.
Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " ОСОБА_4 " ОСОБА_2 зареєстрована та проживає зі своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Страшевицької сільської ради від 15 грудня 1975 року № 53 дозволено ОСОБА_5 (батьку позивача) перебудувати житловий будинок на старому місці в селі Страшевичі.
На підставі вказаного рішення 10 травня 1976 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво на забудову садиби, в якому зазначено, що земельна ділянка під забудову площею 1 400 кв. м виділена із "перебудова".
За актом обстеження земельних ділянок в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, складеним 18 березня 2015 року комісією Страшевицької сільської ради, на земельній ділянці згідно з планом забудови ОСОБА_1 залитий фундамент довжиною 31 м, в якому встановлено 9 стовпів та окремо забетоновано 3 стовпи.
Листом виконавчого комітету Страшевицької сільської ради від 19 жовтня 2017 року № 400/02-25 повідомлено, що земельна ділянка, на якій ОСОБА_2 самовільно споруджено огорожу (залито фундамент довжиною 31 м, в якому встановлено 9 стовпів та окремо забетоновано 3 стовпи), перебуває в державній власності. Однак відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах, виданого 10 травня 1976 року, земельна ділянка передана у постійне користування батьку ОСОБА_1 - ОСОБА_5 . Вказане свідоцтво ніким не змінено і не скасовано. Житловий будинок АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_5 успадкував його син ОСОБА_1 .
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, третьої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.