ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2020 року
Київ
справа №1.380.2019.002643
адміністративне провадження №К/9901/34790/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Шишова О.О.
розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у складі судді Качур Р.П. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Онишкевич Т.В. (головуючий суддя), суддів: Іщук Л.П., Обрізко І.М. у справі №1.380.2019.002643 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові, про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до суду, у якому просив визнати протиправним рішення виконуючого обов`язки директора Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові (далі - ТУ ДБР, розташованого у м. Львові), про відмову йому у призначенні на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР, розташованого у м. Львові та призначити на цю посаду.
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, заяву відповідача задоволено; причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із цією позовною заявою визнано неповажними; позовну заяву ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м.Львові про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 подано директору ТУ ДБР, розташованого у м. Львові заяву про призначення його на посаду, як переможця відкритого конкурсу. Відповідач довгостроково не призначав його на посаду на підставі поданої заяви.
3.2. 10 квітня 2019 року позивачем отримано лист-відмову ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 08 квітня 2019 року № 4890 вих-19 за підписом в.о.директора ОСОБА_2, відповідно до якого позивачу відмовлено у призначенні на посаду з підстав виявлення обставин, передбачених законодавством, які унеможливлюють зайняття кандидатом відповідної посади.
3.3. 13 квітня 2019 року позивачем подано скаргу на незаконне рішення в.о. директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові Стеця В.М. до Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань (далі - РГК ДБР) в якій, скаржник просив останню розглянути протиправні дії та рішення в.о. директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові Стеця В.М., надати їм правову оцінку та вжити в межах компетенції заходів щодо притягнення його до встановленої законом відповідальності.
3.4. 18 квітня 2019 року відбулося засідання РГК ДБР, в протоколі № 9 відображено розгляд внесеного питання позивачем за його присутності, за результатом якого вирішено звернутися до комітетів Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та з питань запобігання корупції, національного агентства державної служби та Генеральної прокуратури України за вказаними фактами для прийняття рішень в межах компетенції.
3.5. На інформаційний запит від 18 квітня 2019 року він отримав відповідь від 24 квітня 2019 року № 04, у якій зазначено, що спір у досудовому порядку вирішити не вдалось у зв`язку із неявкою в.о. директора ТУ ДБР.
4. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з із наявності передбачених частиною 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) підстав для залишення позову без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність будь-яких обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
5.1. Доводи касаційної скарги полягають у тому, що на думку позивача судами попередніх інстанцій не враховано обставини, на які посилається позивач, як на підставу пропуску строку звернення до суду відповідно до частини 4 статті 122 КАСУ; судами не враховану обставину щодо перебування на утриманні позивача онкохворої матері, за якою здійснювався догляд позивачем що й ускладнило фізичну можливість позивача на вчасне реагування та подачу позовної заяви до суду.
6. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
8. Виходячи з конструкції частини 1 статті 6 Конвенції, одним із елементів права на судовий захист є право на розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
9. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звернути увагу на обставини справи (Ilhan v.Turkey №22277/93).
10. Відповідно до частин 1, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
12. 24 травня 2019 року позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправним рішення виконуючого обов`язки директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, про відмову йому у призначенні на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР, розташованого у м. Львові та призначити на цю посаду.
13. В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом вказує на те, що він скористався досудовим порядком вирішення спору звернувшись до РГК ДБР, проте останньою рішення щодо суті його вимог не прийнято, а сам орган припинив свою роботу, тому відповідно до приписів частини 4 статті 122 КАСУ строк звернення до суду не пропущено.