ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №815/1439/15
адміністративне провадження №К/9901/28097/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року (головуючий суддя - Стеценко О.О.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - Бойко А.В., Яковлєв О.В.)
у справі №815/1439/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгарант-36"
до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгарант-36" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області (далі - ДПІ в Овідіопольському районі, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області №0004222201 від 26.12.2014, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгарант-36" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 186 026, 00 грн, з яких за основним платежем - 124 017, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 62 009, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит за результатами господарських відносин з ПП "Універсал Будтрест" та ПП "Євроальянсбуд", оскільки надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність виконання договорів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на акти про неможливість проведення зустрічних звірок інших органів державної податкової служби, зазначає про відсутність реальної можливості у контрагентів позивача виконати умови договорів, укладених з Товариством, з огляду на відсутність необхідних трудових ресурсів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 01.12.2014 по 05.12.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків" ПП "Універсал будтрест" за період травень-серпень 2014 року, ПП "Євроальянсбуд" за період липень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 12.12.2014 №2282/15-21-22-01/25999579 (далі - Акт перевірки, том 1 а.с. 8-14).
Згідно відомостей Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого платником занижено ПДВ в розмірі 124 017, 00 грн, у тому числі в травні 2014 року в розмірі 30 667,00 грн, в червні 2014 року в розмірі 37 734, 00 грн, в липні 2014 року в розмірі 32 667, 00 грн, в серпні 2014 року в розмірі 22 949, 00 грн.
На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.12.2014 №0004222201, яким ТОВ "Інвестбудгарант-36" збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 186 026, 00 грн, у тому числі за основним платежем 124 017, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 62 009, 00 грн (том 1 а.с. 15).
Контролюючи орган дійшов висновку про не підтвердження реального здійснення господарських відносин Товариства з ПП "Універсал Будтрест" за період травень-серпень 2014 року та ПП "Євроальянсбуд" за період липень 2014 року.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: ридбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.