Постанова
Іменем України
20 березня 2020 року
м. Київ
справа № 554/5192/16-ц
провадження № 61-958св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бахуринська Олена Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Гайтотою Іриною Миколаївною, на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року в складі судді Січиокно Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бахуринська О. О., про визнання порушеного права позивача, визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності.
Позовна заява, мотивована тим, що 07 вересня 2007 року між позивачкою та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № PLKPGA 00000210, за умовами якого банк зобов`язався надати позивачці кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або їх перерахування на поточний рахунок на ремонт будинку у розмірі 21 000, 00 доларів США та 3 262, 00 доларів США на сплату страхових внесків у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору.
Окрім встановленої договором сплати відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, умовами договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди на надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту, щомісяця, в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.
07 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між позивачкою та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено договір іпотеки, згідно якого предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме квртира АДРЕСА_1 .
Крім того, між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки без дати, відповідно до умов якого поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.
Неналежне виконання умов кредитного договору стало підставою для звернення банку в березні 2015 року з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
30 квітня 2015 року позивачка звернулася за юридичною допомогою до фахівців у галузі права та дізналася, що про порушення чинного законодавства при укладенні кредитного договору, а саме при укладенні спірного договору банком не дотримано вимог закону, не надано їй, як споживачу, усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредити, банк не склав обов`язкового додатку у виді графіку погашення кредиту. Умовами договору передбачені обов`язкові платежі за послуги, які вона не отримувала, а умови договору свідчать про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду їй, як споживачу фінансових послуг, та є несправедливими.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнень, позивач просила суд:
визнати порушеним право споживача фінансових послуг на проведення банком переддоговірної роботи в письмовій формі, право споживача на інформацію про істотні умови договору, право споживача на інформацію про ціну договору;
визнати недійсним кредитний договір № PLKPGA 00000210 від 07 вересня 2007 року, укладений між позивачкою та банком;
застосувати наслідки недійсності кредитного договору № PLKPGA 00000210, визнавши недійсним договір іпотеки від 07 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк", посвідчений 07 вересня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Бахуринською О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1424;
визнати недійсним договір поруки (без дати укладення), укладений між позивачкою та банком.
Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 19 вересня 2016 року було змінено процесуальний статус ОСОБА_2 з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору та залучено її в якості співвідповідача по справі.
Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 19 вересня 2016 року залучено до участі у розгляді даної справи Бахуринську О. О. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 07 листопада 2016 року вжито заходів забезпечення позову у видінакладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, вжиті на підставі ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 07 листопада 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 3.11 кредитного договору, відповідно до якого передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту визначена в процентах від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту, та пункт 6.2, згідно з яким передбачена винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно даного договору є такими умовами, що суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки є змінною величиною. Несправедливими є положення кредитного договору, які містять умови в пункті 7.1 щодо сплати винагороди за надання фінасового інструменту, що є підставою для визнання такого положення недійсним. Однак суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду в частині вимог про визнання несправедливими та недійсними умов пункту 7.1 кредитного договору, щодо сплати позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту, встановивши при цьому несправедливість вказаних умов відповідно до положень частин 1, 2, 4 та 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", одночасно залишивши без задоволення інші позовні вимоги у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки позивач під час укладення спірного договору була ознайомлена з його умовами щодо суми та валюти кредиту, проти них не заперечував, що підтверджується її особистим підписом.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. залишено без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що умови договору, які містять вимогу про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є несправедливі, однак суд вірно відмовив в задоволенні цих позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності, оскільки саме з дати укладення спірного договору у вересні 2007 року позивачу було достовірно відомо про його умови, права та обов`язки сторін, з якими позичальник погодився, про що свідчить його підпис, а відтак і строки позовної давності необхідно обраховувати з часу укладання договору, а не з моменту звернення позичальника до фахівців в галузі права, які роз`яснили останньому про порушення його прав як споживача фінансових послуг.
Крім того, апеляційний суд звернув свою увагу на положення статті 217 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, заявляючи вимоги про недійсність окремих пунктів кредитного договору в частині їх невідповідності положенням Закону України "Про захист прав споживача", позичальником безпідставно заявлено вимоги про визнання всього кредитного договору недійсним, а також договорів, якими забезпечено виконання останнього.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
03 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайтота І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим прийшли до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Зокрема заявник вказує на те, що після звернення банку в березні 2015 року до суду з позовом про стягнення з неї кредитної заборгованості, в травні 2015 року була вимушена як відповідач звернутись до фахівців в галузі права, які повідомили, що умови кредитного договору порушують, як норми чинного законодавства, так і її права та інтереси, як споживача фінансових послуг, відтак строки позовної давності необхідно обраховувати саме з цієї дати, а не з часу укладання самого кредитного договору. Тому дізнавшись в травні 2015 року про порушення своїх прав та звернувшись з позовом до суду в липні 2016 року, ОСОБА_1 фактично не пропустила строк позовної давності.
Судами неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, оскільки при укладенні спірного договору банком не дотримано вимог закону, не надано їй, як споживачу, усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, зокрема щодо вартості сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки, а також незаконно включено в кредитний договір вимоги, які є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та збільшено відсоткову ставку по кредиту.
Заявник зазначає, що висновки суду про порушення прав позивача умовами пункту 7.1 кредитного договору щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пунктом 6.2 даного договору, так як вони не відповідають частині п`ятій статті 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" є правильними та обґрунтованими. Однак, відмовляючи у задоволенні позову, у зв`язку з пропуском звернення до суду, суди позбавили можливості позивача, відстояти своє порушене право, та зменшити в подальшому розмір заборгованості, на суму, яку банк неправомірно включив в умови договору.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух касаційної скарги
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2019 року визначено суддю - доповідача Пророка В. В.
Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 670/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. та на підставі подання судді від 06 червня 2019 року.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої Гайтотою І. М., на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 07 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку чи/або перерахування на рахунок зазначений у пункті 7.1 цього договору на ремонт будинку у розмірі 21000, 00 доларів США та 3262, 00 доларів США на сплату страхових внесків у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 відсотки на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 відсотків від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору.