Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
місто Київ
справа № 638/7125/16-ц
провадження № 61-9794 св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тимченко Тетяна Володимирівна,
третя особа - Служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним іпотечний договір від 11 травня 2007 року, укладений між нею та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ВАТ "ВАБ Банк", банк) та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 1137.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 11 травня 2007 року між її чоловіком ОСОБА_2 та ВАТ "ВАБ Банк" укладено кредитний договір № 179, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 44 000, 00 дол. США.
Цього ж дня, 11 травня 2007 року, задля забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею та ВАТ "ВАБ Банк" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 1137, за умовами якого у іпотеку передано належну їй на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначала, що договір іпотеки укладено з порушенням вимог законодавства України, оскільки для його укладення необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування, тому він має бути визнаний недійсним. Стверджує, що договір купівлі-продажу квартири, кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно, в один день, тому вона, її чоловік та донька, не могли бути зареєстровані у цій квартирі у той же день з об`єктивних причин, також банку було відомо, що кредит оформлюється саме з метою купівлі квартири для поліпшення житлових умов сім`ї позивача і що квартира, у якій проживала її сім`я до цього, вже була продана, іншого житла позивач та її сім`я не мали.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі поданий позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 11 травня 2007 року, укладений між ВАТ "ВАБ Банк" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 1137.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що під час укладення оспорюваного договору іпотеки відповідачем порушено права малолітньої дитини. Для укладення такого договору необхідно було отримати згоду органу опіки та піклування.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове, яким у позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки від 11 травня 2007 року, оскільки на час укладення договору іпотеки дитина у будинку не була зареєстрована та не проживала.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у позові, оскільки укладеним договором іпотеки порушені права малолітньої дочки позивача. Для укладення такого договору іпотеки необхідно було отримати згоду органу опіки та піклування, проте таку згоду не отримано. Кредитний договір та договір іпотеки укладалися в один і той же день, відповідно, позивач та її дочка не могли бути зареєстрованими у квартирі на момент укладення договору.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві приватний нотаріус Тимченко Т. В. просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася дочка ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1, виданим 07 вересня 1999 року.
11 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "ВАБ Банк" укладено кредитний договір № 179, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 44 000, 00 дол. США.
11 травня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ВАТ "ВАБ Банк" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 1137, згідно з яким у іпотеку передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, та належить позивачу на праві приватної власності.
Позивач, її чоловік та дочка зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним актом ОСББ "Білогорська" від 11 квітня 2016 року.
До укладення оспорюваного договору іпотеки позивач зі своїм чоловіком та дочкою проживали у квартирі АДРЕСА_3, яка була єдиним житлом позивача та всіх членів її сім`ї.
Зазначену квартиру продано для того, щоб здійснити перший внесок для оформлення кредиту на квартиру, яку було передано в іпотеку за оспорюваним договором іпотеки.
Пізніше, після придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2, позивач із своїм чоловіком та дочкою зареєстрували місце свого постійного проживання у ній та постійно проживають у ній.
Судом встановлено, що кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно, в один день, 11 травня 2007 року, тому позивач, її чоловік та дочка не могли бути зареєстровані у квартирі в той же день з об`єктивних причин.
Позивач повідомила банк, що кредит оформлюється саме з метою купівлі квартири для поліпшення житлових умов сім`ї позивача, і що квартира, у якій проживала її сім`я до цього, раніше вже була продана, іншого житла позивач та її сім`я не мали, тому відбулася єдина операція, спрямована на зміну житлових умов сім`ї, в тому числі і її неповнолітньої дочки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.