Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 212/2925/18
провадження № 61-18502 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 ;
відповідачі: акціонерне товариство "ВТБ Банк", ОСОБА_5 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гуль В. В., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - АТ "ВТБ Банк"), ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16П, за умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року та договору про внесення змін до кредитного договору № 2 від 04 березня 2011 року, позичальнику було надано кредит в розмірі 25 000 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 04 березня 2012 року.
Разом з тим, на її думку, кредитний договір укладено у порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк перед укладанням договору не повідомив у належній формі позичальника про умови надання кредиту, а також не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування.
Також вважала, що положення пункту 4.22. кредитного договору фактично обмежують безумовне право позичальника, передбачене частиною восьмою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", на дострокове повернення споживчого кредиту у будь-який момент на та відповідне коригування кредитних зобов`язань споживача у бік їх зменшення, забороняючи проводити таке дострокове повернення споживчого кредиту раніше настання строків, передбачених для здійснення платежу.
За вказаних обставин, ураховуючи відсутність її згоди на укладення договору, а також посилаючись на те, що кошти на оплату заборгованості за кредитним договором отримуються із сімейного бюджету, вона, як дружина позичальника за договором, вимушена звернутися до суду з позовом, оскільки вважає, що оспорюваний правочин впливає на законні права та інтереси її та їх спільних з позичальником дітей.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 16П, укладений між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_5 від 10 серпня 2010 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду позивач, як на підставу для задоволення позову, вказувала на укладення кредитного договору у порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також на відсутність її згоди на укладення договору.
В обґрунтування наявності права звернення до суду з цим позовом, вказувала, що оскільки кошти на оплату заборгованості за кредитним договором отримуються з сімейного бюджету, оспорюваний правочин впливає на її законні права та інтереси, а також на права та інтереси їх спільних з позичальником дітей.
Разом з тим, позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено її права, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім`ї, зокрема, що кредитні кошти були фактично спрямовані на отримання майна, використаного для потреб сім`ї. Натомість, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року встановлено, що оспорюваний кредитний договір було укладено не в інтересах сім`ї, а особистих інтересах боржника.
Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, а також апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено порушення її прав, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім`ї, зокрема, що кредитні кошти були фактично спрямовані на отримання майна, використаного для потреб сім`ї. Також суд виходив з того, що оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року встановлено, що оспорюваний кредитний договір було укладено не в інтересах сім`ї, а в особистих інтересах боржника, то відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що факт укладення кредитного договору не свідчить про порушення інтересів дітей, таким чином позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено її права та права дітей. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, положення статей 203, 215 ЦК України.
Доводи ОСОБА_6 про те, що його безпідставно не залучено до участі у справі, оскільки він є новим кредитором внаслідок виконання ним основного зобов`язання, як поручителя за кредитним договором № 16П від 10 серпня 2010 року та порушення у зв`язку з цим його прав, суд апеляційної інстанції вважав такими, що відповідають дійсності, разом з цим, суд апеляційної інстанції у відповідності до норм статей 51-53 ЦПК України позбавлений можливості поновити його процесуальні права, оскільки діючий ЦПК України не передбачає залучення до участі в справі на стадії апеляційного провадження третьої особи або відповідача. Також апеляційний суд вважав, що зазначена обставина не є підставою для скасування рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтеня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 212/2925/18 із Шевченківського районного суду м. Києва.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних та розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження помилково, справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки спір виник, у тому числі, з сімейних відносин, отже, віднесення справи до категорії малозначних та її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження суперечить вимогам пункту першого частини четвертої статті 274 ЦПК України. Тому наявні підстави для обов`язкового скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд на підставі пункту сьомого частини першої статті 411 ЦПК України.
Судами першої та апеляційної інстанції не вирішено, чи мало місце порушення законних інтересів позивача та її дітей, помилково не застосовано положення частини другої статті 15, частин першої та другої статті 16 ЦК України, частини першої статті 2, частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України щодо судового захисту законного інтересу позивачів.
Апеляційний суд не врахував доводів про невідповідність кредитного договору вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" та помилково вважав, що позивач не є стороною договору разом зі своїми неповнолітніми та малолітніми дітьми інтереси, яких вона представляє, та вони не є споживачами в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки норма частини першої статті 215 ЦК України не передбачає необхідних додаткових підстав для недійсності правочину, окрім недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тому апеляційним судом безпідставно не застосовано приписи частини першої статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.
Суди не врахували положення статті 65 СК України оскільки, кредитним договором, передбачається отримання у власність грошових коштів, а також сплата банку процентів за користування кредитом за рахунок доходів позичальника, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та розпорядження якими потребує згоди іншого з подружжя. Також сума процентів, що мала бути сплачена відповідно до умов кредитного договору, значно перевищує межі дрібного побутового правочину.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 10 серпня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16П, за умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року та договору про внесення змін до кредитного договору № 2 від 04 березня 2011 року, позичальнику було надано кредит в розмірі 25 000 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 04 березня 2012 року.