ПОСТАНОВА
Іменем України
25 березня 2020 року
Київ
справа №820/2961/17
провадження №К/9901/52550/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Заічко О. В., суддів: Бідонька А. В., Шляхової О. М., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Мінаєвої О. М., суддів: Бартош Н. С., Макаренко Я. М.
І. Суть спору
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), за участю третьої особи - ГУ ДМС України в Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 14 червня 2017 року № 236-17 та зобов`язати визнати його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову зазначає, що він 24 вересня 2015 року звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, проте рішенням ДМС України від 17 лютого 2016 року № 37-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Вказує, що наведене рішення ДМС України було оскаржено в судовому порядку та за наслідками судового розгляду постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року, яке набрало законної сили у справі № 820/1309/16, скасовано рішення ДМС України від 17 лютого 2016 року № 37-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано повторно розглянути питання про прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.2. Однак, 28 червня 2017 року позивач повторно отримав повідомлення ГУ ДМС України в Харківській області від 27 червня 2017 року № 39 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.3. Вказує, що він, будучи громадянином Сирії та перебуваючи за її межами в Україні, не може повернутися до країни свого походження та змушений шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали у нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я, зумовлені внутрішнім збройним конфліктом, в умовах якого існує загроза загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини.
2.4. Позивач зазначає, що численні публікації у загальнодоступних засобах масової інформації підтверджують твердження позивача про його обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через небажання служити в армії в умовах важкої гуманітарної кризи в Сирії. З посиланням на пункти 39-42, 65 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Методичні рекомендації УВКБ ООН по міжнародному захисту осіб, які шукають притулок з Сирії, вказує на те, що відповідач формально підійшов до прийняття рішення від 14 червня 2017 року № 236-17, без належної оцінки інформації про країну походження позивача та побоювань останнього.
2.5. Вважаючи рішення ДМС України від 14 червня 2017 року № 236-17, яким відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дараа.
4. З метою отримання вищої освіти позивач 18 вересня 2012 року прибув до України на підставі паспорту громадянина Сирії та перебував в Україні на законних підставах.
5. 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - Сирійській Арабській Республіці, відбувається громадянська війна, жителі країни громадянської належності позивача підлягають тортурам та знущанням, а тому існує вірогідність бути призваним на військову службу за умови повернення до Сирійської Арабської Республіки. Участь у збройному конфлікті, а саме вбивство людей суперечить переконанням позивача тому потребує отримати в Україні статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
6. 15 березня 2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 11 березня 2016 року № 10 про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 37-16.
7. Не погоджуючись з вказаним рішенням ДМС України, позивач оскаржив його в судовому порядку, внаслідок чого постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі № 820/1309/16, скасовано рішення ДМС України від 17 лютого 2016 року № 37-16 та зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8. На виконання зазначеного судового рішення ДМС України за наслідками повторного розгляду заяви позивача, 11 січня 2017 року складено висновок, в якому, враховуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду віл 02 червня 2016 року у справі № 820/1309/16, що пов`язує надання заявнику статусу особи, яка потребує додаткового захисту на підставі вищенаведеної інформації встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує шість, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, що передбачено пунктом частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", було викладено доцільним відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Вказаний висновок підтримано ДМС України та прийнято рішення від 14 червня 2017 року № 236-17 про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, внаслідок чого 27 червня 2017 року позивачу направлено відповідне повідомлення від ГУ ДМС в Харківській області № 39.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково.
10.1. Скасовано рішення ДМС України від 14 червня 2017 року № 236-17, яке прийняте відносно ОСОБА_1 .
10.2. Зобов`язано ДМС України вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
10.3. В решті позову - відмовлено.
11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності загальновідомих офіційних документів, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог пунктів 4, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
12. Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
14. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій, що позивач не навів жодних підстав, які дали б змогу вважати, що його побоювання повернення до країни громадянської належності через вірогідність бути призваним на військову службу та брати участь у збройному конфлікті та вбивстві людей, що суперечить переконанням позивача, мають реальне підґрунтя.
15. Водночас позивач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"
18. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
19. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
23. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
24. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
25. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
26. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
27. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.